Цивільна оборона під час збройного конфлікту її захист за МГП

Під час збройних конфліктів надзвичайно важливу роль відіграють служби та організації, які допомагають цивільному населенню пережити наслідки воєнних дій. У міжнародному гуманітарному праві (МГП) така діяльність традиційно визначається як «цивільна оборона». Водночас в українському законодавстві використовується термін «цивільний захист».

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист – це комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.

У контексті міжнародного гуманітарного права йдеться насамперед про завдання «цивільної оборони», тобто гуманітарні заходи, необхідні для захисту цивільного населення під час збройного конфлікту. Вони визначені у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій 1949 року.

До таких завдань належать:

• оповіщення;
• евакуація;
• надання сховищ та їх улаштування;
• вжиття заходів для світломаскування;
• рятувальні роботи;
• медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а
• також релігійна допомога;
• боротьба з пожежами;
• виявлення й позначення небезпечних районів;
• знезараження та інші подібні методи захисту;
• термінове надання притулку й постачання;
• термінова допомога у відновленні й підтриманні порядку в районах лиха;
• термінове відновлення роботи необхідних комунальних служб;
• термінове поховання;
• допомога у збереженні об’єктів, украй необхідних для виживання;
• додаткова діяльність, необхідна для здійснення будь-якого з вищезазначених завдань, включаючи планування та організацію, але не обмежуючись ними.

Фактично йдеться про діяльність цивільних організацій цивільної оборони, їхнього персоналу і добровольців з-поміж цивільних осіб, які за дорученням компетентних органів допомагають людям під час обстрілів, евакуацій, пожеж, руйнування інфраструктури чи інших небезпечних ситуацій.

МГП передбачає, що організації та персонал цивільної оборони користуються повагою та захистом. Це означає, що вони не повинні ставати об’єктом нападу, якщо виконують виключно гуманітарні функції. Захист поширюється також на будівлі, транспорт і обладнання, які використовуються для виконання таких завдань.

Окремо міжнародне гуманітарне право визначає міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони – рівнобічний голубий трикутник на оранжевому тлі. Саме ним можуть позначатися персонал та об’єкти цивільного захисту.

Водночас МГП передбачає, що захист цивільної оборони може бути втрачений лише у виняткових випадках – якщо організації, їхній персонал, будівлі, сховища або матеріальна частина, крім виконання власних завдань, чинять дії, що завдають шкоди противнику, або використовуються для вчинення таких дій. Навіть у такому випадку міжнародне право вимагає попередження та надання часу для припинення таких дій.

Сьогодні в Україні система цивільного захисту виконує важливі завдання в умовах воєнного стану: оповіщення населення, евакуацію, аварійно-рятувальні роботи, ліквідацію наслідків обстрілів і воєнних дій, підтримку критичної інфраструктури та доставку гуманітарної допомоги. Такі завдання прямо закладені в урядовому Плані основних заходів цивільного захисту України на 2026 рік. Оскільки ця робота безпосередньо пов’язана із захистом цивільного населення під час збройного конфлікту, розуміння норм МГП у цій сфері важливе не лише для фахівців, а й для суспільства загалом.

Український Червоний Хрест офіційно інтегрований до Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДСЦЗ) та співпрацює з ДСНС у реагуванні на надзвичайні ситуації й допомозі постраждалим.