Зниклий безвісти і знайдений через 75 років
75 років – це ціле життя однієї людини. Рівно стільки років Кіпер Марія Мефодіївна чекала звістки про долю свого зниклого безвісти під час Другої світової війни батька, Кіпер Мефодія Марковича.
Кіпер Мефодій був призваний до армії з села Болгарка, Вознесенського району 05 квітня 1944 року, воював у 118 Мелітопольській дивізії ІІІ Українського фронту. Трохи більше трьох місяців прийшлось повоювати Мефодію Марковичу. За довідкою Вознесенського об’єднаного міського військового комісаріату Миколаївської області, виданої громадянці Кіпер Вірі Павлівні – її чоловік червоноармієць-автоматник Кіпер Мефодій Маркович, знаходячись на фронті, пропав безвісти 13 серпня 1944 року (Підстава – повідомлення № 0557 від 05 вересня 1944 року).
У червні 2019 року донька Кіпер Віри, Марія звернулася до Миколаївської обласної організації Товариства Червоного Хреста України з проханням встановити долю та місце поховання батька. Очікування не було довгим, не зважаючи на три чверті сторіччя, що пройшли від дня його зникнення: за декілька днів із Служби розшуку надійшла відповідь щодо Кіпер Мефодія Марковича, 1910 року народження, полеглого 13.08.1944 на території Польщі – його похоронили на ділянці радянських військових поховань міського цвинтаря у м. Стопніца, воєводство Свентокжиське, могила № 34. Прізвище загиблого внесено до списків радянських воїнів, похованих на цьому цвинтарі. Для отримання офіційної відповіді з Польщі Службою розшуку Червоного Хреста України було надіслано запит до Польського Червоного Хреста. А вже за місяць до Миколаївської обласної організації Товариства надійшли довідки з Українського та Польського Червоного Хреста про збереження місця поховання Кіпер Мефодія та увічнення його пам’яті.
Донька загиблого, пані Марія Кіпер, завітала до Миколаївської організації для отримання результату й щиро подякувала всім, хто приймав участь у пошуку місця поховання її батька. Навесні 2020 року пані Марія, незважаючи на свій поважний вік, із рідною сестрою збирається поїхати до Польщі провідати могилу і вшанувати пам’ять свого батька. Ми щиро бажаємо їм легкого шляху до місця вшанування пам’яті батька!
Це ще одна історія життя та пошуку, яка стверджує – шукати своїх рідних та близьких ніколи не пізно, навіть через 75 років!
Миколаївська обласна організація
Товариства Червоного Хреста України