Захист дітей під час війни: що передбачає міжнародне гуманітарне право
Діти належать до найбільш уразливих категорій населення під час збройних конфліктів. Вони особливо страждають від бойових дій, вимушеного переміщення, втрати рідних, руйнування домівок, а також обмеження доступу до освіти та медичної допомоги. Саме тому міжнародне гуманітарне право (МГП) передбачає для дітей не лише загальний захист як для цивільних осіб, а й спеціальний захист, який враховує їхній вік, потреби та особливу вразливість.
Спеціальні норми міжнародного гуманітарного права щодо захисту дітей під час міжнародного збройного конфлікту містяться, зокрема, в Женевських конвенціях 1949 року, Додатковому протоколі І до них, нормах звичаєвого міжнародного гуманітарного права, Конвенції ООН про права дитини 1989 року та Факультативному протоколі до неї щодо участі дітей у збройних конфліктах 2000 року.
Особлива повага та захист
Стаття 77 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій встановлює, що діти користуються особливою повагою та мають право на захист і допомогу, яких вони потребують з огляду на свій вік або інші обставини. Крім того, вони повинні бути захищені від будь-яких форм непристойних посягань.
«Діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які їм потрібні з огляду на їхній вік або з будь-якої іншої причини».
Аналогічний підхід закріплено і в нормах звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Відповідно до Норми 135, діти під час міжнародного та неміжнародного збройних конфліктів користуються особливою повагою та захистом.
Пріоритет під час надання гуманітарної допомоги
Міжнародне гуманітарне право вимагає приділяти дітям першочергову увагу під час надання гуманітарної допомоги.
Відповідно до статті 70 Додаткового протоколу І під час розподілу гуманітарної допомоги особлива увага має приділятися найбільш уразливим категоріям населення, зокрема дітям, вагітним жінкам, породіллям і матерям малолітніх дітей.
Крім того, міжнародне право передбачає зобов’язання сторін щодо евакуації дітей, створення безпечних зон, забезпечення належного догляду, доступу до освіти, а також встановлення особи дитини та збереження її сімейних зв’язків. Такі положення містяться, зокрема, у статтях 14, 17, 23–26 і 50 Женевської конвенції IV, а також у статтях 74 і 78 Додаткового протоколу І.
Захист дітей, які залишилися без батьків
Особливу увагу МГП приділяє дітям, які внаслідок війни осиротіли або були розлучені зі своїми сім’ями. Стаття 24 Женевської конвенції IV 1949 року зобов’язує сторони збройного конфлікту забезпечувати догляд, освіту та встановлення особи дітей, які осиротіли або були розлучені зі своїми сім’ями внаслідок війни.
«Сторони конфлікту вживатимуть усіх необхідних заходів для того, щоб діти до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім’ями внаслідок війни, не залишалися напризволяще, а також для того, щоб полегшити, за будь-яких обставин, догляд за ними, виконання обрядів, пов’язаних з їхнім віросповіданням, та їхню освіту…».
МГП також передбачає необхідність забезпечення безперервності освіти дітей навіть в умовах збройного конфлікту. Зокрема, стаття 50 Женевської конвенції IV покладає на державу-окупанта обов’язок сприяти належному функціонуванню установ, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту.
Заборона залучення дітей до участі у бойових діях
Окремі заборони стосуються залучення дітей до участі у збройному конфлікті. Зокрема, звичаєве міжнародне гуманітарне право забороняє вербування дітей до складу збройних сил (Норма 136) та їхню участь у бойових діях (Норма 137).
Додатковий протокол І зобов’язує сторони конфлікту вживати всіх практично можливих заходів, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях і не залучалися до складу збройних сил. Якщо ж здійснюється набір осіб віком від 15 до 18 років, перевага має надаватися найстаршим із них.
Подібні заборони містяться у Факультативному протоколі до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах 2000 року, який зобов’язує держав-учасниць, щоб діти, які не досягли 18-річного віку, не підлягали обов’язковому призову до збройних сил.
Захист дітей навіть після участі у бойових діях
Навіть якщо дитина брала безпосередню участь у бойових діях і потрапила під владу супротивної сторони, вона не втрачає права на спеціальний захист.
Стаття 77 Додаткового протоколу І передбачає, що такі діти й надалі продовжують користуватися особливим захистом, який міжнародне гуманітарне право надає дітям. Якщо їхню свободу обмежено, вони повинні утримуватися окремо від дорослих, за винятком випадків, коли разом розміщується вся сім’я.
Порушення цих норм є порушенням міжнародного права
Захист дітей під час війни є не рекомендацією, а міжнародно-правовим обов’язком сторін збройного конфлікту.
Незаконна депортація чи примусове переміщення дітей, перешкоджання евакуації цивільного населення, обстріли гуманітарних коридорів або інші дії, що ставлять під загрозу життя, здоров’я чи безпеку дітей, суперечать нормам міжнародного гуманітарного права та можуть тягнути за собою міжнародно-правову й кримінальну відповідальність.
Саме тому захист дітей залишається одним із ключових пріоритетів міжнародного гуманітарного права. Навіть в умовах війни дитинство має залишатися простором, максимально захищеним від насильства, експлуатації та наслідків збройного конфлікту.