Норми міжнародного гуманітарного права та правовий режим окупації

Воєнна окупація під час міжнародного збройного конфлікту – це тимчасовий фактичний контроль збройних сил однієї держави (окупанта) над частиною або всією територією іншої держави без набуття суверенітету над нею. Міжнародне гуманітарне право (МГП) як система норм, що діють під час збройного конфлікту, визначає права й обов’язки сторін в умовах окупації. Основною метою правового режиму воєнної окупації за МГП є забезпечення захисту цивільного населення на окупованих територіях.

Норми МГП, що застосовуються у разі воєнної окупації

Міжнародне гуманітарне право чітко визначає, що положення міжнародних конвенцій у сфері МГП застосовуються до «всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив». Це зазначено у спільній статті 2 Женевських конвенцій 1949 року.

В основі правового режиму воєнної окупації лежать договірні джерела МГП, а також окремі норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права. До ключових міжнародних договорів у цій сфері належать:

• IV Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року;
• IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року;
• Додатковий протокол І до Женевських конвенцій 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 року;
• Другий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1999 року.

Зокрема, стаття 42 IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі визначає окуповану територію так:

«Територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції».

За МГП цивільне населення під час збройного конфлікту перебуває під загальним захистом. Для окремих вразливих груп, зокрема жінок і дітей, передбачено додатковий захист. Держава-окупант, зокрема, зобов’язана:

• наскільки це можливо, забезпечувати громадський порядок і безпеку, поважаючи закони, що діють на цій території, якщо цьому не перешкоджає абсолютна необхідність;
• забезпечувати цивільне населення основними засобами для виживання (такими як продовольство, медичні засоби, одяг і укриття);
• забезпечувати гуманне поводження з цивільними особами та повагу до їхньої гідності;
• поважати приватну власність на окупованій території та захищати культурні цінності.

МГП також встановлює низку заборон для держави-окупанта щодо цивільного населення. Зокрема, забороняється:

• примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику;
• здійснювати індивідуальне чи масове примусове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію держави-окупанта або будь-якої іншої держави;
• конфісковувати приватну власність і вчиняти мародерство;
• примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити у збройних чи допоміжних силах держави-окупанта.

Поряд із МГП в умовах окупації застосовуються і норми міжнародного права прав людини. Це означає, що особи на окупованих територіях можуть звертатися до міжнародних механізмів захисту прав людини, якщо відповідний орган має юрисдикцію, а умови звернення дотримано.

Виконуючи свою місію, Український Червоний Хрест продовжує поширювати знання про міжнародне гуманітарне право, підвищуючи правову обізнаність суспільства.