Захист природного середовища під час війни за міжнародним гуманітарним правом
У річницю масштабної екологічної катастрофи, спричиненої руйнуванням греблі Каховської ГЕС, Український Червоний Хрест роз’яснює як міжнародне право регулює захист таких об’єктів та чому екоцид визнається воєнним злочином. Під час війни, захист довкілля регулюється відразу декількома галузями міжнародного права, зокрема: міжнародним правом навколишнього середовища, міжнародного правом прав людини, правом міжнародної безпеки та міжнародним гуманітарним правом (МГП). Саме норми МГП мають переважаючу силу в питанні захисту довкілля під час збройного конфлікту.
Заборона нападу на об’єкти, що містять небезпечні сили
Норми міжнародного гуманітарного права вимагають дотримання принципу розрізнення під час нападу, тобто напади можуть бути спрямовані лише на конкретні воєнні цілі. Водночас установки та споруди, що містять небезпечні сили підпадають під спеціальний режим захисту, напад на них заборонений за будь-яких умов.
Зокрема, до таких об’єктів відносяться атомні електростанції (АЕС) і гідротехнічні споруди та їх персонал. Це пов’язано з тим, що руйнування чи пошкодження гідроспоруд може спричинити затоплення територій населених пунктів та призвести до втрат серед населення. Для позначення таких об’єктів, що містять небезпечні сили використовується міжнародний спеціальний знак у вигляді групи з трьох кіл яскраво помаранчевого кольору.
Міжнародні договори у сфері МГП щодо захисту природного середовища під час війни
Захист довкілля та екології регулюється цілою низкою міжнародних договорів, які забороняють застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, що мають на меті завдати (або можуть завдати) великої, довгострокової і серйозної шкоди природному середовищу. Серед таких нормативно-правових актів у сфері міжнародного гуманітарного права:
- IV Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі 1907 р. [1] (держава-окупант зобов’язана зберігати адміністративні будівлі, нерухомість, ліси, сільськогосподарські угіддя, що належать державі-супротивнику і знаходяться на окупованій території).
- Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. [2] (при веденні воєнних дій має бути виявлена турбота про захист природного середовища від широкої, довгострокової та серйозної шкоди).
- Додатковий протокол ІІ до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. [3] (зобов’язує захищати об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення).
- Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р. [4] (держави-учасниці Конвенції зобов’язуються не вдаватися до військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, які мають широкі, довгострокові або серйозні наслідки).
- А також норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права, що містить зобов’язання держав з охорони довкілля під час збройного конфлікту.
Злочини екоциду, як серйозні порушення міжнародного гуманітарного права
Кримінальний кодекс України визначає екоцид, як «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу». За статтею 441 ККУ за вчинення такого злочину передбачається кримінальна відповідальність у вигляді позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
Зазначимо, що у Римському статуті Міжнародного кримінального суду окремо не передбачено злочину екоциду, проте стаття 8 криміналізує заподіяння довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу. Зокрема, пункт iv визначає воєнним злочином:
«Умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою».
Діяльність Українського Червоного Хреста в напрямку МГП та подолання наслідків надзвичайних ситуацій
Основною метою діяльності Українського Червоного Хреста є попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійних лих, катастроф, епідемій, пандемій та інших надзвичайних ситуацій через сприяння органам державної влади. Виконуючи свої статутні завдання Український Червоний Хрест активно долучався до ліквідації наслідків підриву Каховської ГЕС, надаючи допомогу постраждалим та здійснюючи евакуацію населення з небезпечних зон.
Важливим напрямком роботи Українського Червоного Хреста є розповсюдження знань з міжнародного гуманітарного права та підтримка держави в імплементації його норм. Підвищення обізнаності у сфері МГП та відповідальності за недотримання його норм – сприяє запобіганню порушенням та підвищенню захисту жертв війни.
Джерела: