Євгенія Густіліна, Київщина: «Кожна рука, простягнута для допомоги, — це доказ того, що ми не самі»

Євгенія Густіліна, Київщина: «Кожна рука, простягнута для допомоги, — це доказ того, що ми не самі»

До початку повномасштабного вторгнення Євгенія була соціальним працівником у Костянтинівці. По роботі багато спілкувалася з людьми, у більшості які знаходилися у складних життєвих обставинах. Говорить, що одним із її життєвих законів є: “Не можна проходити повз людину у біді, не звертати увагу на її потреби і біль, бо від цього може залежати її життя». А з початком війни ця істина проявилася гостро і безапеляційно.

Розповідає, що місто стали обстрілювати майже відразу. Саме в той час Євгенія й зробила свій вибір, намагаючись підтримувати всіх, кого зможе.

Пізніше, опинившись у Вишгороді, що на Київщині, вона пройшла навчання й стала волонтеркою загону швидкого реагування.

«Волонтерство в Українському Червоному Хресті, — ділиться враженнями Євгенія, — це про людей із живим, незакам’янілим серцем. Вони йдуть туди, де страшно і складно. Незважаючи ні на що. Надають допомогу, прихисток, наливають гарячий чай, коли це потрібно найбільше».

Розповідає, як одного разу вони з командою транспортували літню жінку з лікарні додому. Вона була дуже слабкою. Євгенія намагалася підтримати її розмовою: питала, чи зручно вона сидить, чи не погіршився стан, чи не хоче води. І щоразу вона відповідала мені — тихо, але впевнено. Її голос був схожий на шепіт, проте в ньому відчувалася якась особлива теплота. Потім виявилося, що стан пацієнтки не передбачав діалогу. Але вона говорила і навіть усміхнулася. Цей випадок надихнув Євгенію на подальшу роботу.

«Що ж надихає волонтера? Насамперед, люди. Їхні “дякую, що ви поруч”, коли темряві навколо здається не буде кінця. Надихає й сама діяльність. Кожна поїздка, кожна зустріч, кожна рука, простягнута для допомоги — це маленький доказ того, що ми не самі», — говорить вона.

Євгенія закликає волонтерити всіх охочих. Однак попереджає: якщо ви йдете у волонтери, щоб знайти хобі на вільний час — це протриває недовго. А от якщо маєте постійну потребу допомагати, підтримувати, зігрівати — це може стати справою всього життя.