Максим Вовченко, Київ: «Найважче — бачити тих, хто чекає і сподівається на диво»

Максим Вовченко, Київ: «Найважче — бачити тих, хто чекає і сподівається на диво»

Максим — волонтер загону швидкого реагування Національного комітету Українського Червоного Хреста. Коли почалася повномасштабна війна, він жив у Миколаєві. Два тижні його родина ховалася у підвалі, а коли між обстрілами наставала тиша — Максим виходив допомагати іншим. Разом із братом шукав ліки, доставляв їжу, перевозив людей у безпечніші місця.

Згодом, коли його родина виїхала за кордон, Максим приєднався до загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Миколаєві. Його дружина Олександра з сином виїхали до Німеччини, а діти від першого шлюбу, з якими Максим дуже близький, — до Франції.

Під час волонтерської діяльності Максим бачив те, що не забувається. Він почав виїжджати на реагування, евакуйовувати цивільних із прифронтових населених пунктів. «Ми зустрічали колони людей, які добирались десятки кілометрів полями, бо дороги були заміновані».

У червні 2022 року Максим з його командою працював на місці ракетного удару по житловому будинку у Миколаєві. Як з’ясувалося, у тому будинку жив його колега по волонтерській діяльності Валентин. Він загинув разом із батьками під час обстрілу. «Пошуково-рятувальні роботи тривали три дні. Рятувальники знайшли тіло Валентина останнім. Тоді я побачив, як батько весь цей час чекав доньку. Яка загинула в тому будинку…. Дуже важко бачити смерть. А найважче – це коли рідні, що стоять поруч, чекають і сподіваються на диво».

Через кілька місяців він переїхав до Києва, де продовжив волонтерство. Він виїжджає на місця обстрілів, допомагає постраждалим. У його машині завжди є бронежилет, шолом, аптечка — він готовий будь-якої миті вирушити туди, де потрібен. «Я хочу, щоб ніхто у світі не бачив того, що бачив я. Але якщо потрібно — я знову буду там, де потрібен».

Його найбільша підтримка — дружина Саша, яка теж є волонтеркою загону швидкого реагування. Вона із сином повернулася додому з Німеччини. «Без неї було б неможливо. Ми завжди поруч — і в житті, і в роботі, і у волонтерстві, і під час реагувань».