«Я знаю, що те, що я роблю – надважливо. І що я в своїй стихії, бо допомога людям – це те, чим я горю з 16 років»
«Зараз ми рятуємо тисячі життів, а це тисячі чиїхось всесвітів: мам і тат, бабусь і дідусів, доньок та синів», – розповідає Тетяна Романюк.
Дівчина вже майже три роки є волонтеркою Загону швидкого реагування Червоного Хреста України. Від початку війни Тетяна чергувала у наметі Червоного Хреста України на київському вокзалі. Вона надавала першу психологічну допомогу та першу допомогу людям, яких привозили з тимчасово окупованих територій.
«Я не лікар, я просто вмію надавати домедичну допомогу, тобто підтримувати життя людини до приїзду «швидкої». Я цікавилась першою допомогою та проходила курси ще до Червоного Хреста України, бо вірю, що життя людини — найвища цінність, і я хотіла знати, що робити, якщо раптом комусь поруч зі мною стане погано».
Також у столиці разом з рятувальниками Тетяна виїжджала надавати допомогу населенню, чиї будинки були зруйновані внаслідок обстрілів.
«Ми розгортали намети, допомагали з транспортуванням тих, хто не може ходити самостійно. Зігрівали, обробляли рани та психологічно підтримували постраждалих», – ділиться Тетяна.
Але найважчою була діяльність з супроводу евакуації населення із тимчасово окупованих містечок Київської області (Димерки, Ірпеня) до Києва. Часто ці евакуації проходили під обстрілами.
«Коли стається ситуація, яка загрожує моєму життю, то у мене всередині лише спокій, зібраність і чіткий план дій. Попри небезпеку, ніколи не було думок залишити це. Обійми, слова подяки тих, кому ми допомогли – найкращий підживлювач у таких моментах. У Червоному Хресті я на своєму місці».
Дівчина каже, що найбільше хвилюється у такі моменти за свою команду та за рідних.
«Про себе я взагалі не думаю. Я тримаюсь, бо знаю, що те, що я роблю — надважливо. Зараз ми рятуємо тисячі життів, а це тисячі чиїхось всесвітів: мам і тат, бабусь і дідусів, доньок та синів».
По всій Україні у Загонах швидкого реагування Червоного Хреста України працює близько 500 волонтерів, у Києві — близько 50.
Фрагмент з історії Ukrainer