Волонтери у Торецьку підтримують самотніх людей
«Хто ж міг подумати, що так все складеться. У мене залишилися одні хвороби. Багато таких, як я, але може у когось ще є рідні поруч, є кому доглядати, а мене – нікому!», – розповідає зі сльозами на очах Сільченко Зінаїда Павлівна, 1942-го року народження з міста Торецьк Донецької області.
78-річна жінка мала нелегке дитинство. Спочатку війна забрала рідного батька, залишивши у спогад лише його портрет. Потім був голод 1947 року з хлібом лутиги, борщем з кінського щавлю та оладками із замерзлої картоплі. Згодом жінка мала нове випробування – тяжку роботу на будівельному майданчику в Уралі.
Світлим променем у житті став переїзд до України, де Зінаїда Павлівна вийшла заміж, влаштувалася на роботу, народила двох синів. Сміх онуків, міцне здоров’я синів-помічників надихали жінку й давали сенс життя. Та згодом, один син переїхав з сім’єю жити за кордон, а доля іншого з початком збройного конфлікту на сході країни стала назавжди невідомою…Скільки сліз виплакала жінка, скільки докладала зусиль, аби віднайти сина, до кого тільки не зверталася, але все марно.
«Це горе зіпсувало все наше життя! Я вже 6 років зі сльозами на очах ходжу одна. Думаю, як жити далі. Немає нікого поруч! Старший син вже не повернеться. Невістка, через спогади про втраченого чоловіка, не може тут проживати. А мій молодший син невідомо, де лежить. Де він тепер і що з ним сталося, – щемить материнське серце, – залишається жити думкою про своїх онуків.
Я хочу, щоб мої діти були живі, онуки здорові, щоб вся молодь була щаслива. Бо яка ж радість бачити, коли діти йдуть з батьками, а яке щастя жити з ними! Я навіть ніколи не вимовляла слово «батько»! За все своє життя, я не знаю, що таке батьківська любов!»
Зінаїда Павлівна регулярно підтримує зв’язок з невісткою та своїми онуками, радіє їх перемогам, але сильно тужить. Нажаль, збройний конфлікт на сході країни завдав величезного горя сім’ї. Жінка залишилася у Торецьку сама.
«У мене залишилися одні хвороби. Багато таких, як я, але може у когось ще є рідні поруч, є кому доглядати, а мене – нікому!»
Виїхати з лінії розмежування немає ні сил, ні можливостей. Старший син повернутися не може. Тож наразі Зінаїді допомагає патронажна сестра Торецької міської організації Товариства Червоного Хреста України Альона Левданська: прибрати у будинку, закупити продукти, ліки. У час пандемії COVID-19 Червоний Хрест України підтримує жінку засобами індивідуального захисту й продуктами харчування. Але найважливіша підтримка для Зінаїди Павлівни – це слово, яке краще будь-яких медикаментів лікує душу!
Червоний Хрест України – завжди там, де найбільше потребують підтримки!