Зниклі безвісти: як міжнародне право захищає право родин знати долю близьких

Коли один із членів родини зникає безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, його рідні опиняються в болісній невизначеності. Вони можуть роками чекати на звістку, не знаючи, де перебуває їхній родич і чи живий він. Скільки б часу не минуло, їм важко позбутися тривоги за його долю, доки вони не отримають достовірної інформації.

Тривале очікування та відсутність відповідей завдають родинам глибокого емоційного болю. А якщо близька людина загинула, її рідні можуть не мати змоги гідно поховати її та попрощатися з нею. Тому важливо підтримувати родини та допомагати їм упродовж усього процесу розшуку.

Право родин знати про долю зниклих безвісти закріплене в міжнародному гуманітарному праві (МГП). Воно передбачає обов’язок сторін збройного конфлікту вживати заходів для розшуку зниклих і сприяти встановленню їхньої долі. Водночас основна відповідальність‍ за запобігання зникненням і з’ясування долі зниклих лежить на державах, які мають докладати всіх можливих зусиль, щоб встановити, що сталося з такими людьми, та повідомити про це їхнім рідним.

МГП та право знати долю близьких

Стаття 32 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року закріплює загальний принцип: під час застосування положень розділу про зниклих безвісти та померлих сторони конфлікту й відповідні міжнародні гуманітарні організації мають насамперед керуватися правом сімей знати про долю своїх родичів.

Стаття 33 цього Протоколу передбачає зобов’язання сторін міжнародного збройного конфлікту розшукувати осіб, про зникнення яких повідомила протилежна сторона, щойно це дозволяють обставини, та передавати інформацію, необхідну для такого розшуку.

Відповідні положення містяться й у Женевських конвенціях 1949 року. Зокрема, стаття 26 IV Женевської конвенції передбачає сприяння розшуку членів сімей, роз’єднаних унаслідок війни, та відновленню зв’язку між ними.

Ці договірні норми доповнює звичаєве міжнародне гуманітарне право. Згідно з нормою 117, яка застосовується як у міжнародних, так і в неміжнародних збройних конфліктах:

«Кожна сторона конфлікту повинна вживати всіх практично можливих заходів для з’ясування долі осіб, оголошених зниклими безвісти в результаті збройного конфлікту, та передати цю інформацію членам сімей таких осіб».

Отже, міжнародне гуманітарне право закріплює не лише право родин знати долю близьких, а й зобов’язання сторін конфлікту вживати заходів для розшуку та інформування сімей.

Інші міжнародно-правові механізми

Міжнародне право передбачає механізми збирання, обліку та передавання інформації про людей, які перебувають під захистом Женевських конвенцій. Вони також охоплюють документування відомостей про загиблих та їхню ідентифікацію. Це допомагає зберігати інформацію, необхідну для встановлення долі людини й повідомлення її близьких.

Окремий міжнародний документ – Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 2006 року. Її стаття 1 встановлює, що ніхто не може піддаватися насильницькому зникненню, а стаття 2 визначає ознаки такого діяння:

«Для цілей цієї Конвенції насильницьким зникненням уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону».

Стаття 24 Конвенції закріплює право жертв знати правду про обставини насильницького зникнення, перебіг і результати розслідування та долю зниклої особи. Вона також передбачає зобов’язання держав щодо розшуку, встановлення місцезнаходження та звільнення зниклих осіб, а в разі смерті – встановлення місцезнаходження, забезпечення поваги до останків і їхнього повернення.

Водночас насильницьке зникнення не тотожне кожному випадку зникнення безвісти. Для застосування Конвенції мають бути наявні ознаки, визначені її положеннями. Інші випадки зникнення можуть підпадати під дію відповідних норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини.

Міжнародні норми та практика розшуку зниклих безвісти

Міжнародне право визначає правові засади розшуку зниклих безвісти та відновлення родинних зв’язків. Водночас бойові дії, обмежений доступ до територій і брак інформації можуть суттєво ускладнювати пошук.

Український Червоний Хрест здійснює діяльність із розшуку та відновлення родинних зв’язків з 1992 року. Сьогодні його Служба розшуку опрацьовує запити родин, які втратили зв’язок із близькими через війну, та є ланкою Глобальної мережі родинних зв’язків Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Дотримання норм міжнародного гуманітарного права – це зобов’язання сторін збройного конфлікту. Вони мають вживати всіх практично можливих заходів для з’ясування долі зниклих безвісти та передавати їхнім родинам наявну інформацію. Виконання цих зобов’язань створює правову основу для розшуку, встановлення долі людей і відновлення зв’язку з їхніми близькими.