Історія Вікторії Проценко: допомога самотнім літнім людям

Історія Вікторії Проценко: допомога самотнім літнім людям

Вікторія Проценко – патронажна сестра в Попаснянській районній організації Товариства Червоного Хреста України. У 2014-му році у місті розпочався збройний конфлікту, тому жінка була вимушена разом з родиною переїхати в іншу область. З часом ситуація стабілізувалась, сім’я Проценко повернулась у рідне місто, але наслідки збройного конфлікту та чуйний характер дівчини наштовхнули її на початок нового етапу у житті.

З літа 2020-го року Вікторія долучилась до місцевого Червоного Хреста для допомоги нужденним. За цей короткий час вона встигла зробити незліченну кількість добрих справ, але історії двох людей запам’ятались їй найбільше:

«У липні минулого року до мене звернулась Євгенія Тюменева, голова Червоного Хреста Попаснянського району, з проханням допомогти 69-річній жінці, яка з 2015 року живе сама. Перший час жінка була здатна самостійно справлятися з побутом, але останнім часом здоров’я не давало навіть підвестись з ліжка. У мене вже був досвід допомоги в схожій ситуації, тому я не змогла відмовити.

При першому візиті я побачила Людмилу Сергіївну і ледь не зомліла: це була худа, висохла, голодна і занедбана бабуся, біля ліжка якої сусіди колись залишили тарілку з кашкою, що вже запліснявіла, та хлібом, який давно зачерствів. На щастя, у неї також була велика банка води, яку вона могла пити через довгу одноразову трубочку.

З кожним моїм візитом жінка ніби молодішала – щоденне людське піклування допомогло Людмилі Сергіївні повернути віру в людяність, і зараз вона вже може сідати в ліжку, що для нас обох є значним досягненням.

Інший мій підопічний, 94-річний Іван Андрійович, також постійно змушує радіти його маленьким звершенням. Одного разу ми вирішили, що йому треба навчитись користуватись мобільним телефоном – хоча у нього вже нема рідних, спілкування все одно потрібно кожній людині. Тепер буває, що дідусь дзвонить мені серед ночі і по-дитячому радіє, що у нього вийшло це зробити, а сонна я трішки злюсь через перерваний сон, але теж радію разом з ним.

Радію, бо саме простого спілкування і маленьких радощів вкрай не вистачає самотнім людям, а я маю можливість зробити максимально приємним їхнє життя, що вже підходить кінця».

Share this post