У травні 2016р. пані Марія, жителька Луганської області, звернулась до Служби розшуку Товариства Червоного Хреста України з проханням про встановлення долі членів колись великої і дружньої родини, яку роз’єднали трагічні події ХХ сторіччя: голод та репресії 1930-их років, Друга світова війна, політична криза 1950-60-их років, сучасний збройний конфлікт на сході України: «Я вірю і знаю, що ви допоможете мені в пошуку»…
У родині етнічних поляків Л. з Житомирщини було 10 дітей – 4 доньки та 6 синів. Голодні 1930-ті роки змусили старшого сина в пошуках порятунку від голодної смерті покинути домівку та відправитись пішки до Польщі. Через певний час він повернувся та забрав 2 молодших братів, згодом – ще 3 братів. Чужі люди в дорозі підгодовували маленьких хлопців і їм вдалось дістатись Польщі. Старший брат привів їх до притулку Червоного Хреста в Польщі – хлопчикам вдалось не лише вижити, але й пережити жахіття Другої світової війни та стати гідними поваги громадянами Польщі.
Чотири доньки родини Л. лишились в Україні. Одна з них – Цезарина, вийшла заміж, змінила прізвище. Згодом її родину, як і багатьох інших етнічних поляків, було виселено з Житомирської області на схід України – в Луганську обл. Період репресій забрав у неї чоловіка – його було засуджено до розстрілу.
Після закінчення війни, в 1960-ті роки Вацлаву, старшому з братів, вдалось знайти Цезарину в Україні та передати їй фото своєї родини в Польщі.
Невмовні роки забрали старше покоління родини Л. Ще одне випробування випало на долю онуки Цезарини Л. – пані Марії, яка мешкає в Сватівському районі Луганської обл.. – на схід України прийшла війна…
Співробітники Служб розшуку Українського та Польського Червоного Хреста спільними зусиллями розпочали пошук членів родини Л.. Уже наприкінці серпня 2016р. з Польського Червоного Хреста надійшов перший лист з адресами членів родини Л. в Польщі – діти й онуки тих маленьких хлопчиків з 30-их років – Вацлава, Ізидора та Юзефа були раді відновити зв’язок та зустрітись з близькою для них людиною – онукою Цезарини.
В такі миті, коли вдається попри час, кордони та трагедії відновити родинні зв’язки, мимоволі згадуються рядки Ліни Костенко: «у світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань..». І світло на душі стає від заперечення: ні, не лише з прощань, а й із зустрічей…