«Живі щити»: чому міжнародне гуманітарне право забороняє використовувати цивільних для захисту військових об’єктів

«Живі щити»: чому міжнародне гуманітарне право забороняє використовувати цивільних для захисту військових об’єктів

Під час збройного конфлікту цивільне населення не повинно ставати інструментом ведення бойових дій. Водночас трапляються ситуації, коли сторона збройного конфлікту використовує присутність або переміщення цивільних осіб, щоб убезпечити військові об’єкти від нападу або вплинути на перебіг воєнних операцій противника. Такі дії називають використанням «живих щитів». Міжнародне гуманітарне право (МГП) забороняє цю практику, а за певних обставин такі дії можуть кваліфікуватися як воєнний злочин.

Що означає використання цивільних як «живих щитів»

Використання «живих щитів» (або «людських щитів») – це навмисне використання присутності або переміщення цивільного населення чи окремих цивільних осіб для того, щоб захистити певні місця або військові об’єкти від нападу, прикрити воєнні дії, полегшити їх проведення або перешкодити діям противника.

Наприклад, це може бути примусове переміщення цивільних до певного місця, розміщення їх на передових позиціях або поблизу військових штабів чи об’єктів із метою використати їхню присутність для захисту від нападу. Також використанням «живих щитів» може бути навмисне розміщення військового об’єкта в житловому районі, щоб убезпечити його від ураження через присутність там цивільного населення.

Важливо розрізняти використання цивільних як «живих щитів» і сам факт перебування військових поруч із цивільним населенням. Не кожне таке сусідство є порушенням цієї заборони. Визначальним є намір цілеспрямовано використати присутність або переміщення цивільних для прикриття військових об’єктів чи воєнних дій.

Окремої уваги потребують випадки, коли цивільні добровільно наближаються до військових об’єктів, намагаючись захистити їх від нападу. Сам факт такої добровільної присутності не означає, що сторона конфлікту може покладатися на неї як на засіб захисту військового об’єкта або не вживати заходів для убезпечення цих людей.

Відповідно до статті 58 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, сторони конфлікту зобов’язані, наскільки це практично можливо, вживати заходів для захисту цивільного населення, зокрема прагнути виводити його з районів поблизу військових об’єктів та уникати розміщення таких об’єктів у густонаселених районах або поблизу них.

Як заборона «живих щитів» закріплена в МГП

Заборона використання цивільного населення для прикриття військових об’єктів закріплена в міжнародних договорах у сфері МГП і належить до звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права.

Зокрема, стаття 28 IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни встановлює, що присутність особи, яка перебуває під захистом Конвенції, не може використовуватися для захисту певних пунктів або районів від воєнних операцій.

«Присутність будь-якої особи, яка перебуває під захистом, у будь-яких пунктах чи районах не може бути використана для захисту цих місць від воєнних операцій».

Стаття 51(7) Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій конкретизує цю заборону. Вона передбачає, що присутність або переміщення цивільного населення чи окремих цивільних осіб не повинні використовуватися для захисту певних пунктів або районів, зокрема для прикриття військових об’єктів від нападів або захисту, підтримки чи перешкоджання воєнним операціям. Також заборонено спрямовувати переміщення цивільного населення з цією метою.

Отже, заборона стосується не лише безпосереднього примусу цивільних перебувати біля військових об’єктів. Вона охоплює цілеспрямоване використання їхньої присутності або переміщення для досягнення військової мети.

Використання «живих щитів» як воєнний злочин

Заборона використання цивільних як «живих щитів» має значення не лише для оцінки дотримання норм МГП, а й для притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Римський статут Міжнародного кримінального суду прямо відносить використання присутності цивільної або іншої особи, яка перебуває під захистом, для захисту певних пунктів, районів або збройних сил від воєнних операцій до воєнних злочинів. Це передбачено підпунктом xxiii пункту «b» частини 2 статті 8 Статуту:

«використання присутності цивільної особи або іншої особи, яка перебуває під захистом, для захисту певних пунктів, районів або збройних сил від військових операцій».

Для кваліфікації дій за цим положенням важливо встановити, що присутність цивільної або іншої захищеної особи використовували з метою убезпечити певний пункт, район чи збройні сили від воєнних операцій. Зазначений склад воєнного злочину в Римському статуті стосується міжнародних збройних конфліктів.

Водночас заборона використання «живих щитів» за звичаєвим міжнародним гуманітарним правом діє як під час міжнародних, так і під час неміжнародних збройних конфліктів. Тому правова оцінка таких дій та питання відповідальності залежать від обставин, характеру збройного конфлікту й норм права, що підлягають застосуванню.

Чи втрачають цивільні захист, якщо їх використовують як «живий щит»?

Ні. Порушення однією зі сторін збройного конфлікту норм МГП не звільняє іншу сторону від обов’язку дотримуватися цих норм.

Навіть якщо цивільних використовують для прикриття військових об’єктів, вони не втрачають автоматично захисту, який надає їм міжнародне гуманітарне право. Відповідно до принципу розрізнення, сторони конфлікту зобов’язані відрізняти цивільних осіб від комбатантів, а цивільні об’єкти – від військових цілей.

Під час планування та здійснення нападу сторона, яка його проводить, також має дотримуватися принципу пропорційності й вживати всіх практично можливих запобіжних заходів, щоб уникнути або звести до мінімуму випадкові втрати серед цивільного населення та шкоду цивільним об’єктам.

Цей принцип закріплений у статті 51(8) Додаткового протоколу I. Вона передбачає, що порушення заборон, встановлених цією статтею, зокрема заборони використання цивільних як «живих щитів», не звільняє сторони конфлікту від їхніх правових зобов’язань щодо цивільного населення та цивільних осіб, включно з обов’язком вживати запобіжних заходів під час нападу.

Таким чином, відповідальність за використання цивільних як «живих щитів» і відповідальність за дотримання правил ведення бойових дій є окремими питаннями. Порушення однією стороною не виправдовує порушень іншою.

Цивільні не можуть бути засобом прикриття військових цілей

Використання цивільних осіб як «живих щитів» – це не лише порушення заборони, встановленої МГП, а й свідоме наражання людей на небезпеку заради військової мети. Присутність цивільного населення не повинна використовуватися для того, щоб убезпечити військові об’єкти від нападу або вплинути на рішення противника щодо проведення воєнних операцій.

Водночас навіть у таких обставинах цивільні зберігають захист, а сторона, яка проводить напад, зобов’язана дотримуватися всіх застосовних норм МГП. Саме тому заборона використання «живих щитів» і правила захисту цивільного населення під час нападу мають застосовуватися одночасно – незалежно від того, як поводиться інша сторона конфлікту.