Чому міжнародне гуманітарне право захищає культурні цінності?

Культурні цінності – це невід’ємна частина національної ідентичності та історії народу, а деякі з них мають виняткове значення для всього людства. Вони відображають культуру, традиції й надбання, які важливо зберегти не лише для сучасників, а й для майбутніх поколінь. Саме тому їхній захист під час збройного конфлікту має особливе значення.

Під час збройного конфлікту культурна спадщина опиняється під загрозою обстрілів, руйнування, пограбування та незаконного вивезення. Щоб зменшити ці ризики, міжнародне гуманітарне право (МГП) встановлює правила захисту культурних цінностей, передбачає розпізнавальні знаки для їх ідентифікації та визначає відповідальність за порушення відповідних норм.

Що належить до культурних цінностей і як їх захищає МГП?

Відповідно до Гаазької конвенції 1954 року, культурні цінності – це рухомі й нерухомі об’єкти, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу. До них належать зокрема архітектурні, мистецькі та історичні пам’ятки, археологічні об’єкти, історичні комплекси будівель, твори мистецтва, рукописи, книги, архіви й наукові колекції.

Українське національне законодавство також визначає культурні цінності. Зокрема, Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» містить таке визначення:

«Культурні цінності – об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України…».

Гаазька конвенція 1954 року поширює захист також на будівлі, призначені для збереження або експонування культурних цінностей, зокрема музеї, великі бібліотеки й архівосховища, а також на центри зосередження значної кількості культурних цінностей.

МГП зобов’язує сторони збройного конфлікту поважати культурні цінності: утримуватися від нападів на них, не використовувати їх у спосіб, що наражає на руйнування чи пошкодження, а також запобігати їх викраденню, пограбуванню та незаконному привласненню. Напади на культурні цінності заборонені, крім виняткових випадків, чітко визначених міжнародним правом.

Для розпізнавання культурних цінностей Гаазька конвенція передбачає спеціальну емблему – «Блакитний щит», що складається з синіх і білих частин. Її використання допомагає ідентифікувати культурні цінності, які перебувають під захистом Конвенції. Водночас для окремих об’єктів передбачені вищі рівні захисту.

Спеціальний захист може надаватися визначеним категоріям культурних цінностей, внесеним до Міжнародного реєстру культурних цінностей під спеціальним захистом. Для їх позначення емблему «Блакитний щит» використовують тричі у встановленому порядку.

Посилений захист, запроваджений Другим протоколом 1999 року до Гаазької конвенції 1954 року, призначений для культурних цінностей, що мають найбільше значення для людства, належно захищені на національному рівні та не використовуються у воєнних цілях або для прикриття військових об’єктів. Для їх позначення передбачено емблему «Блакитний щит», окреслену зовні червоною смугою.

Відсутність розпізнавального знака сама по собі не позбавляє культурну цінність правового захисту: він визначається відповідними нормами МГП, а спеціальний і посилений захист – також установленим статусом об’єкта.

Яка відповідальність передбачена за напад на культурні цінності?

Відповідальність залежить від характеру діяння, статусу культурної цінності та застосовних норм міжнародного й національного права.

• Порушення правил захисту. Напади, пограбування, незаконне привласнення або пошкодження культурних цінностей можуть становити порушення МГП і спричиняти відповідальність відповідно до застосовного законодавства.
• Серйозні порушення Другого протоколу 1999 року. До них належать, зокрема, умисне спрямування нападу на культурну цінність під посиленим захистом, використання такого об’єкта для підтримки воєнних дій, широкомасштабне знищення або привласнення культурних цінностей, а також крадіжки, пограбування, незаконне привласнення чи акти вандалізму щодо захищених об’єктів. За ці діяння Протокол передбачає кримінальну відповідальність за встановлених ним умов.
• Воєнний злочин. Умисне спрямування нападу на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, мистецьких, наукових чи благодійних цілей, на історичні пам’ятники, може кваліфікуватися як воєнний злочин, якщо такі об’єкти не є військовими цілями та наявні інші необхідні юридичні умови. Відповідна заборона передбачена Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Конкретна правова кваліфікація залежить від обставин події, статусу об’єкта та наявності всіх елементів відповідного правопорушення чи злочину.

Коли культурна цінність може втратити захист?

Захист культурних цінностей передбачає вузькі винятки, чітко визначені МГП. Водночас важливо розрізняти обставини, за яких напад може бути дозволений, і випадки, коли культурна цінність втрачає спеціальний або посилений захист.

За загальним правилом, культурні цінності мають поважатися й захищатися під час збройного конфлікту. Відступ від цих зобов’язань допускається лише у випадках, коли цього вимагає нагальна воєнна необхідність, та за дотримання інших застосовних норм МГП.

Другий протокол 1999 року уточнює, що напад може бути виправданий лише тоді, коли культурна цінність через свої функції стала військовою ціллю, а практично можливої альтернативи для отримання аналогічної військової переваги немає. Таке рішення має ухвалювати командир відповідного рівня, а за можливості необхідно завчасно попередити противника та вжити всіх практично можливих запобіжних заходів.

Для об’єктів під спеціальним захистом Конвенція передбачає окремі, виняткові умови зняття імунітету – зокрема, у випадках невідворотної воєнної необхідності. Для об’єктів під посиленим захистом його втрата можлива лише у випадках, визначених Другим протоколом: якщо статус призупинено або скасовано у встановленому порядку чи якщо об’єкт через своє використання став військовою ціллю. Навіть у такому разі напад дозволений лише за суворих умов, передбачених Протоколом.

Отже, використання культурної цінності у воєнних цілях не означає автоматичної втрати всіх гарантій захисту. Кожна ситуація має оцінюватися відповідно до конкретних норм МГП.

Захист культурної спадщини – відповідальність перед майбутніми поколіннями

Збереження культурних цінностей під час війни – це захист історичної пам’яті, культурної ідентичності та надбання, яке належить не лише сучасному поколінню, а й майбутнім. Дотримання норм МГП допомагає зменшити шкоду, якої збройний конфлікт завдає культурній спадщині.

Український Червоний Хрест продовжує поширювати знання з міжнародного гуманітарного права, пояснюючи його норми та принципи захисту людей і культурних цінностей під час збройного конфлікту.