Річниця прийняття двох Додаткових протоколів до Женевських конвенцій 1949 р.

8 червня 1977 року на дипломатичній конференції в Женеві було ухвалено два Додаткові протоколи до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року. Ці міжнародні договори посилили захист жертв збройних конфліктів, зокрема цивільного населення, поранених і хворих, а також закріпили правила щодо захисту цивільних об’єктів від наслідків воєнних дій та обмеження методів і засобів ведення війни.

Вони не замінюють Женевські конвенції, а доповнюють їх і належать до ключових джерел міжнародного гуманітарного права (МГП). Додаткові протоколи були ухвалені, щоб заповнити прогалини у таких ключових сферах, як захист цивільних осіб від наслідків воєнних дій та регулювання поведінки комбатантів під час збройного конфлікту.

Станом на сьогодні учасниками Додаткового протоколу І є 175 держав, а Додаткового протоколу ІІ – 170 держав. Це робить їх одними з найширше визнаних міжнародних договорів у сфері міжнародного гуманітарного права.

Головна відмінність між ними полягає у сфері застосування: Додатковий протокол І застосовується до міжнародних збройних конфліктів – переважно до конфліктів між державами, а також до окремих ситуацій боротьби народів за самовизначення, передбачених самим Протоколом. Додатковий протокол ІІ застосовується до збройних конфліктів неміжнародного характеру, тобто до внутрішніх збройних конфліктів між збройними силами держави та організованими збройними групами за умов, визначених самим Протоколом:

• Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів;
• Додатковий протокол ІІ до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру.

Саме Додатковий протокол І чітко закріпив як основну норму принцип розрізнення між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними та воєнними об’єктами. Сьогодні без цього принципу неможливо уявити міжнародне гуманітарне право.

У ширшому розумінні Додаткові протоколи суттєво розвинули МГП та сприяли зближенню двох традиційних напрямів міжнародного гуманітарного права: «права Женеви», яке стосується захисту жертв збройних конфліктів, і «права Гааги», яке забороняє або обмежує застосування окремих методів і засобів ведення війни.

Через майже пів століття після їх ухвалення Додаткові протоколи залишаються одними з основних міжнародно-правових інструментів захисту людини під час збройних конфліктів.