Анна Нланду: «Це твоє» — рішення, яке змінює життя

Анна — волонтерка загону швидкого реагування Національного комітету Українського Червоного Хреста. За освітою радіомеханік із військовою підготовкою, нині навчається за спеціальністю «Менеджмент». Ще до повномасштабного вторгнення вона захопилась тактичною медициною й активно розвивалася у цьому напрямку. З початком великої війни стала бойовою медикинею.

Перший досвід — Київська кампанія. Ірпінь, Буча, Мощун — найгарячіші точки, де доводилося працювати в перші місяці повномасштабного вторгнення. У червні 2022 року Анна отримала травму, після якої змушена була залишити виїзди.
Але залишитися осторонь — не змогла. «Я не могла просто сидіти вдома. Тому продовжувала їздити як волонтерка-парамедик — на Донеччину, Запоріжжя, Херсон. Туди, де люди потребували допомоги найбільше».

До загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста Анна долучилася восени 2024 року.

«Побачила оголошення про набір і одразу подумала: “Це твоє”. Я розуміла, що мій досвід може допомогти врятувати ще багато життів».

Її мотивація — люди. «Люди, які чекають на допомогу. Їхні погляди після порятунку. У такі моменти розумієш, що ти тут не дарма. Що ти — чиясь надія».

Кожен виїзд — це окрема історія. Але є ті, що залишаються назавжди. Один із таких — 6 червня 2025 року, коли під час виконання завдань постраждали рятувальники.

«Ми вже поверталися з виклику, коли почули вибух. Зрозуміли, що це там, де працює наша інша команда. Дзвонила — ніхто не відповідав. У голові були найгірші думки. Потім командир вийшов на зв’язок і сказав негайно їхати на допомогу…»

Того дня команда працювала без зупинки, надаючи допомогу всім, кого можна було врятувати.

Інший виклик — ще один день, коли рахунок ішов на хвилини.

«Ми почули, як дрон заходить на удар. Ледь встигли сховатися в підземному переході. Там уже були поранені. Після вибуху почали працювати — оцінювати стан людей, надавати допомогу. Обстріли не припинялися, зв’язку не було. Ми просто робили те, що повинні».

«Під час роботи в мене немає емоцій — тільки чіткий алгоритм дій. Ми знаємо, що робити, і допомагаємо іншим не панікувати. А вже потім, коли повертаєшся — приходить усвідомлення».

Для Анни волонтерство — це не про випадковість. Це про внутрішню потребу. Якщо ти йдеш сюди, щоб просто спробувати, то надовго запалу може не вистачити. Але якщо хочеш допомагати — це твій шлях.

І додає важливе: «Навчайтесь першій допомозі. Ніколи не знаєш, коли ці знання можуть врятувати чиєсь життя».