Людмила Макарова: «Кожен народжується в цьому світі для певної місії»

Про Товариство Червоного Хреста відомо чимало. Одне з найважливіших – міжнародний статус організації, друге – це те, що у нашій країні вона діє ще з 1918 року, сповідуючи принципи милосердя, людяності і допомоги потребуючим.

Метою організації є захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я.

На Коломийщині організація існує з 30-х років минулого століття. І вже не один десяток років функціонує в місті за адресою вул. Симона Петлюри, 24. Проте найважливішими в організації є люди, для яких Червоний Хрест не просто робота, а місія всього життя.

Людмила Макарова – голова коломийського Товариства Червоного Хреста, яскравий приклад любові та жертовності справі. Вже 35 років жінка займається діяльністю організації. Жартома називає цю роботу своєю дитиною. І не дарма, адже за час її головування виконано таку кількість справ, що й не злічити.

“Напевне, кожен народжується в цьому світі для певної місії, – так почала ще одну історію пані Людмила. – Я працювала бухгалтером і про вакансію голови Червоного Хреста дізналась випадково, поїхала на співбесіду, мені відповіли, що до цього директорами були лише чоловіки, тому змушені були відмовити. А я їм у відповідь: “От і дарма, адже я хочу працювати і докладатиму максимум зусиль, та й не завжди жінка гірша за чоловіка”. Щиро побажала всього найкращого і з усмішкою почала виходити, та мене зупинили зі словами: “Ви не розплакались, не злились, а ще й, попри те, що вам відмовили, побажали всього доброго… Будучи директором Червоного Хреста, вам неодноразово доведеться чути відмову. І тут важливо зберігати людяність та гідність”. Ось так я потрапила на цю посаду”.

Допомога

Підопічними цієї організації є люди похилого віку, одинокі. Такі люди перебувають під нашою опікою на денному стаціонарі. Допомагаємо малозабезпеченим та багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю. Маємо напрацьовані такі благодійні програми, як «Різдвяний» та «Великодній кошичок». Акція «5 картоплин», яку організовують щоосені з року в рік в коломийських школах. Ця ініціатива дає можливість діткам проявляти своє милосердя.

Приміщення Червоного Хреста було задіяне з 1999 року, тут був денний стаціонар на 20 ліжок до 2014 року. Проте, з початком війни на сході країни тут приймали переселенців з Донеччини, Луганщини та Криму.

Зараз тут лише двоє працівників. Всі інші – волонтери.

“У 1984 році, коли я прийшла сюди на роботу, тут теж були одна-дві медсестри, історія повторюється. Вже згодом нас тут було 12 людей. Колись працівники організації навчали в школах першої домедичної допомоги. В нас є спеціальні тренажери, манекени. Проте людей бракує. Одна медсестра не в змозі встигати все”, – каже Людмила.

25 років тому пані Людмила втратила сина, який замерз у горах… Ми не розпитуємо про подробиці, адже час не загоює рани. В її житті завжди були випробування, мабуть, так буває з людьми, котрі мають велику мету. Були часи, коли 6 місяців не було фінансування. Аби не зрадити своїй місії, вона скиталась по підробітках, щоб мати кошти на виживання, працювала санітаркою і паралельно приймала людей в Червоному Хресті безкоштовно.

“Іншою проблемою є те, що наше приміщення – наче ласий шматок. Все, що я хочу, щоб місто залишило цю територію для людей, щоб допомагало нам зробити тут благодійне містечко, з доріжками, з фонтаном… Досить робити бізнес і кожну діру забудовувати, потрібно робити для людей”, – каже директор коломийської організації Червоний Хрест.

Підтримка з-за кордону та місцевих меценатів

Через обласну організацію німецького Червоного Хреста допомагали меблями. А також виділили дві ставки для людей, котрі займатимуться втіленням нової благодійної програми.

“Під лежачий камінь вода не тече. Якщо ти нічого не робиш, то ніхто і не допоможе. Якщо люди бачать справу і вона потрібна – то хтось й відгукнеться”, – каже Людмила Миколаївна.

Близько місяця тому тут провели ремонтні роботи, допомагало чимало меценатів, благодійників, серед яких БФ “Покуття”, заснований Андрієм Іванчуком. Фонд, співпрацюючи з фірмою “Панна Ванна”, зробили повністю заміну санвузлу в організації.

Ми проходимось кімнатами, пані Людмила демонструє результат ремонтних робіт, показує ігрову кімнату, яка створена спеціально для програми допомоги кризовим сім’ям, дві з яких житимуть тут, розповідає про денний стаціонар, та вже понад 50 офіційно підтверджених підопічних програми. Розповідає про вдячність меценатам і співпрацю з органами місцевої влади. Ділиться про майбутні акції, важливість волонтерського руху і важливість молоді в допомозі ближнім.

Здається її життя – це постійний рух та допомога, бо саме місія благодійності – це не просто гучні слова, а щоденна праця, яку відчувають потребуючі.

Віталій Бирчак, Андрій Каня (фото), Дзеркало Медіа