Хто такі комбатанти за міжнародним гуманітарним правом

Під час міжнародного збройного конфлікту норми міжнародного гуманітарного права (МГП) проводять чітке розмежування між цивільними особами та комбатантами. Відповідно до принципу розрізнення напади на цивільних осіб заборонені, тоді як комбатанти мають право брати участь у бойових діях і, відповідно, можуть бути законною військовою ціллю.

Крім того, вони користуються так званим «привілеєм комбатанта», тобто не несуть відповідальності за сам факт участі у воєнних діях, якщо їхні дії не порушують норм МГП. Таке розрізнення між цивільними особами та комбатантами має на меті захист цивільного населення, зобов’язуючи сторони конфлікту спрямовувати напади виключно на військові цілі.

Що означає статус комбатанта

За нормами МГП до комбатантів належить особовий склад збройних сил сторони міжнародного збройного конфлікту. Пункт 1 статті 43 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року визначає поняття «збройні сили»:

«Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів».

Пункт 2 тієї ж статті дає визначення статусу комбатанта:

«Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу, про який ідеться у статті 33 Третьої конвенції), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях».

Таким чином, комбатанти — це особовий склад збройних сил сторони міжнародного збройного конфлікту. До цієї категорії належать також члени ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил. Водночас стаття 4(A)(2) Третьої Женевської конвенції окремо передбачає умови для членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору:

• ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
• вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані;
• вони носять зброю відкрито;
• вони здійснюють свої операції відповідно до законів і звичаїв війни.

Статус комбатанта також може поширюватися на жителів неокупованої території, які під час наближення ворога беруться за зброю, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська. За умови, що вони носять зброю відкрито та дотримуються законів і звичаїв війни.

Комбатанти та статус військовополонених

Стаття 4 Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року визначає, що комбатанти у випадку полону отримують статус військовополоненого. Цей зв’язок також підкреслено статтею 44 Додаткового протоколу І:

«Будь-який комбатант… який потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополоненим».

Важливо акцентувати, що, попри відсутність відповідальності за сам факт участі у бойових діях, комбатанти зобов’язані дотримуватися норм МГП. «Привілей комбатанта» не поширюється на міжнародні злочини, зокрема воєнні злочини, геноцид та злочини проти людяності.

Український Червоний Хрест продовжує поширювати знання про міжнародне гуманітарне право, пояснюючи значення його норм та важливість їх дотримання.