Забезпечення гуманітарного доступу за міжнародним гуманітарним правом

Під час збройного конфлікту або окупації цивільне населення може постраждати від недостатнього забезпечення харчуванням, водою, медичними засобами та іншими необхідними для виживання засобами. З метою уникнення подібних негативних сценаріїв міжнародне гуманітарне право (МГП) забороняє напади на об’єкти необхідні для виживання цивільного населення та застосування голоду як методу війни. А також зобов’язує сторони, що перебувають у збройному конфлікті, дозволяти швидке та безперешкодне постачання гуманітарної допомоги.

Про це, зокрема, йдеться у статті 70 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 року (ДП І):

«Якщо цивільне населення будь-якої території, яка перебуває під контролем сторони, що бере участь у конфлікті, крім окупованої території, недостатньо забезпечується запасами…, то проводяться операції з надання допомоги, які мають гуманітарний та беззастережний характер і здійснюються без будь-яких несприятливих особливостей за згодою між сторонами…».

Зазначимо, що подібні операції з надання допомоги не розглядаються як участь у збройному конфлікті, а пріоритет в розподілі отримують особливо вразливі категорії населення. Про це також згадано у вказаній статті:

«Пропозиції щодо надання допомоги, що відповідають вищезазначеним умовам, не розглядаються як втручання у збройний конфлікт або як недружні акти. При розподілі поставок допомоги пріоритет надається таким особам, як діти, вагітні жінки, породіллі й годувальниці, які згідно з Четвертою конвенцією або цим Протоколом користуються особливими пільгами та особливим захистом».

Окремо регулюється надання допомоги населенню на окупованих територіях. Зокрема, якщо держава-окупант не здатна забезпечити цивільне населення достатнім обсягом продовольства, медикаментів, а також іншими речами істотно важливими для виживання цивільного населення окупованої території, вона зобов’язана вжити всіх заходів для надання підтримки цьому населенню. Це зобов’язання передбачається статтями 55 та 59 четвертої Женевської конвенції 1949 року:

«Якщо усе або частина населення окупованої території отримують недостатній обсяг постачань, окупаційна держава повинна погодитись вжити заходів, спрямованих на надання підтримки цьому населенню і повинна сприяти реалізації цих заходів усіма наявними у неї засобами. Така допомога може надходити як з боку держав, так і з боку незалежних гуманітарних організацій, таких, як Міжнародний комітет Червоного Хреста, і повинна, зокрема, передбачати забезпечення посилками, що містять продукти харчування, медичні матеріали та одяг».

Стаття 69 ДП І доповнює перелік зобов’язань держави-окупанта:

«…окупуюча держава, максимально можливою мірою використовуючи наявні в неї засоби і без будь-якої дискримінації, забезпечує також одягом, постільною білизною, засобами притулку та припасами, істотно важливими для виживання цивільного населення окупованої території, а також предметами, необхідними для відправлення релігійних обрядів».

Важливо розуміти, що у будь-якому разі окупаційна держава залишається відповідальною за задоволення основних потреб населення, а отримувана гуманітарна допомога є лише додатковим і тимчасовим засобом забезпечення потреб цивільних на окупованих територіях.

Зобов’язання щодо забезпечення гуманітарного доступу

Передумовою для надання гуманітарної допомоги є наявність гуманітарного доступу, тобто «можливості отримати під час збройного конфлікту або надзвичайної ситуації допомогу і захист, товари та послуги, необхідні для виживання та забезпечення здоров’я у спосіб, який відповідає основним гуманітарним принципам».

Ключові гуманітарні принципи, якими зокрема керується у своїй діяльності Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, визначають, що гуманітарна допомога повинна надаватися на засадах: нейтральності, неупередженості, незалежності та гуманності. Водночас персоналу, задіяному в операціях з надання допомоги, надається МГП особливий захист. Стаття 71 ДП І визначає, що такий персонал користується повагою й захистом.

На кожну сторону збройного конфлікту поширюється і зобов’язання допомагати гуманітарному персоналу у виконанні його місії:

«Кожна сторона, що отримує поставки допомоги, максимально практично можливою мірою допомагає … персоналу у виконанні його місії з надання допомоги. Тільки за настійної воєнної потреби діяльність такого персоналу та його пересування можуть бути тимчасово обмежені».

Норми 31 та 32 звичаєвого МГП також передбачають, що гуманітарний персонал та об’єкти, що використовуються для надання гуманітарної допомоги, повинні поважатися та захищатися.

У підсумку, положення МГП передбачають декілька основних зобов’язань сторін міжнародного збройного конфлікту щодо забезпечення гуманітарного доступу:

• Кожна сторона збройного конфлікту зобов’язана задовольняти гуманітарні потреби населення, яке знаходиться під її контролем.
• Нейтральні гуманітарні організації мають право пропонувати свої послуги та надавати гуманітарну допомогу цивільному населенню, яке її потребує.
• Гуманітарна діяльність або операції з надання допомоги повинні здійснюватися за згодою сторін збройного конфлікту.
• Погоджуючи надання гуманітарної допомоги, кожна сторона зобов’язана сприяти швидкому та безперешкодному наданню такої допомоги (за умови, що така допомога є неупередженою за своїм характером та надається без будь-якої дискримінації, під контролем сторін конфлікту).
• Гуманітарний персонал задіяний у наданні гуманітарної допомоги користується повагою та захистом.

У випадку неміжнародного збройного конфлікту для забезпечення гуманітарного доступу застосовуються норми звичаєвого МГП, спільна стаття 3 Женевських конвенцій 1949 року та стаття 18 Додаткового протоколу ІІ, яка зокрема визначає:

«Якщо цивільне населення зазнає надзвичайних бідувань через недостатнє забезпечення запасами, істотно важливими для його виживання, такими як продовольство й медичні матеріали, то за згодою заінтересованої Високої Договірної Сторони проводяться операції з надання допомоги цивільному населенню, яка має виключно гуманітарний і неупереджений характер і здійснюється за будь-якої несприятливої різниці».

Гуманітарна діяльність Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

Як згадувалося раніше, нейтральні та неупереджені гуманітарні організації мають право пропонувати свої послуги та надавати гуманітарну допомогу населенню під час збройного конфлікту. Особливий мандат на це має Міжнародний Комітет Червоного Хреста, якому повинні надаватися всі засоби, які дають йому змогу виконувати гуманітарні функції.

Норми МГП також передбачають, що сторони збройного конфлікту повинні надавати всі засоби та сприяти гуманітарній діяльності їхніх Національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Про це зокрема вказано у статті 81 ДП І:

«Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, всіма можливими засобами сприяють наданню допомоги, яку організації Червоного Хреста (Червоного Півмісяця)… надають жертвам конфліктів відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу та основних принципів Червоного Хреста, сформульованих Міжнародними конференціями Червоного Хреста».

Норма 56 звичаєвого МГП зазначає, що у персоналу гуманітарних організацій є право на свободу пересування для здійснення їхньої діяльності:

«Сторони конфлікту повинні забезпечувати свободу пересування персоналу гуманітарних організацій, що діє з їхньої згоди, необхідну для виконання їхніх функцій із надання допомоги. Лише в разі нагальної військової необхідності їхнє пересування може бути тимчасово обмежене».

Таким чином, персонал і об’єкти Національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, які використовуються для надання гуманітарної допомоги повинні користуватися повагою та захистом. Напади на них, або перешкоджання їхній гуманітарній діяльності заборонені міжнародним гуманітарним правом.

Відповідальність за порушення

Згідно з нормами міжнародного кримінального права, відмова від надання гуманітарного доступу або напади на гуманітарний персонал і об’єкти може стати складом декількох воєнних злочинів. Зокрема, це визначено в статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду:

• iii) умисне спрямування нападів на персонал, об’єкти, матеріали, підрозділи або транспортні засоби, задіяні в наданні гуманітарної допомоги чи в місії з підтримання миру відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, доки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об’єкти згідно з міжнародним правом збройних конфліктів;
• xxv) умисне використання голодування цивільного населення як методу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, у тому числі умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено відповідно до Женевських конвенцій;
• xxiv) умисне спрямування нападів на будівлі, матеріали, медичні установи й транспортні засоби, а також на персонал, що використовує згідно з міжнародним правом розпізнавальні емблеми, передбачені Женевськими конвенціями.

Український Червоний Хрест закликає до дотримання норм міжнародного гуманітарного права у сфері забезпечення гуманітарного доступу та захисту гуманітарного персоналу.