Що таке режим військової окупації та які обов’язки у держави-окупанта?

Міжнародне право визначає, що військова окупація є тимчасовим явищем, а окупаційна держава не набуває суверенітету над окупованою територією. Проте, враховуючи, що вона здійснює фактичний контроль, держава-окупант повинна відновити громадський порядок та безпеку для цивільного населення, відповідно до чинного законодавства держави, територію якої окупували. У такому разі застосовується поняття правового режиму військової окупації, який був визначений, зокрема, Гаазькою конвенцією про закони та звичаї війни на суходолі 1907 року.

В українському законодавстві, правовий режим військової окупації регулюється Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». В статті 1 Закону, зокрема вказано:

«Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі – тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права».

Військова окупація та міжнародне гуманітарне право (МГП)

Норми міжнародного гуманітарного права починають застосовуватися з початком збройного конфлікту, регулюючи захист жертв війни та обмежуючи засоби і методи її ведення. Важливо, що їхня дія розповсюджується і на окуповані території, накладаючи певні зобов’язання на окупаційну державу.

Головною вимогою по відношенню до цивільного населення є забезпечення гуманного поводження з ними та відсутності дискримінації. Окупаційна держава несе відповідальність за функціонування критично-важливих для життєдіяльності населення державних установ та служб, за забезпечення населення харчовими продуктами та медичними матеріалами, здобуття освіти та догляд за дітьми.

Основоположним є те, що особи, які знаходяться на окупованих територіях за жодних обставин не можуть бути позбавлені захисту, що надається Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року, іншими міжнародними угодами у сфері МГП та нормами звичаєвого МГП. Окремо варто зауважити, що під час військової окупації, паралельно з міжнародним гуманітарним правом діє міжнародне право прав людини, відповідно до якого повинні бути забезпечені основні права та свободи людини.

В аспекті реалізації норм МГП на окупованих територіях, важливо згадати й про заборону примушувати цивільне населення окупованих територій присягати на вірність окупаційний державі, служити в лавах її збройних сил або допоміжних сил. А також про посилений захист, який надається культурним цінностям, які забороняється руйнувати, реквізувати та вивозити з таких територій. У випадку ж, якщо це сталося, окупаційна держава повинна забезпечити їхнє зберігання та повернення на місце після закінчення збройного конфлікту.

Підвищення обізнаності населення у сфері міжнародного гуманітарного права та сприяння державі у впровадженні його норм на національному рівні є одним з важливих напрямків діяльності Українського Червоного Хреста. Слідкуйте за нашими публікаціями та поширюйте їх, щоб отримувати завжди актуальну та життєво важливу інформацію.