Основні джерела міжнародного гуманітарного права

В основі міжнародного гуманітарного права (МГП), що застосовується під час збройних конфліктів, лежать багатосторонні міжнародні договори та міжнародно-правові звичаї. Як і більшість країн світу, Україна є учасницею цих міжнародних договорів у сфері МГП, взявши на себе зобов’язання імплементувати норми міжнародного гуманітарного права в національне законодавство. Український Червоний Хрест в межах статутних завдань проводить системну роботу щодо розповсюдження знань про МГП та надає підтримку державі у цій сфері.

Джерела договірного міжнародного гуманітарного права

До найзначніших договорів у сфері МГП відносяться чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року:

• Перша Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях.
• Друга Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі.
• Третя Женевська конвенція про поводження з військовополоненими.
• Четверта Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни.

Також до Женевських конвенцій 1949 року були прийняті три Додаткові протоколи:

• Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року.
• Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол IІ), від 8 червня 1977 року.
• Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми (Протокол III) від 8 грудня 2005 року.

Всі ці міжнародні угоди разом утворюють так зване «право Женеви», яке спрямоване на захист жертв війни. Історично склалося так, що від «права Женеви» відокремлюють «право Гааги», яке здебільше стосується обмеження засобів та методів ведення війни. В його основі містяться інші міжнародні договори у сфері МГП, зокрема:

• ІV Конвенція про закони та звичаї війни на суходолі з додатком у вигляді Положення про закони та звичаї війни на суходолі 1907 року.
• Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року з двома Протоколами 1954 та 1999 років.
• Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972 року.
• Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976 року.
• Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 року з протоколами.
• Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 року.
• Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення 1997 року.

Джерела звичаєвого міжнародного гуманітарного права

На відміну від договірного МГП, норми якого задокументовані та містяться у відповідних міжнародних договорах, звичаєве МГП – це універсальні норми, які сформовані протягом історії людства та випливають із «загальної практики, прийнятої в якості закону». Вони діють паралельно з договірним міжнародним гуманітарним правом, заповнюючи існуючі прогалини та посилюючи захист жертв війни.

Такі міжнародно-правові звичаї у сфері МГП мають загальнообов’язковий характер, не потребуючи формального приєднання. Вони поширюються на будь-яку сторону збройного конфлікту, як міжнародного, так і неміжнародного. Звичаєві норми міжнародного гуманітарного права були систематизовані експертами Міжнародного Комітету Червоного Хреста у двох томах: «Звичаєве міжнародне гуманітарне право. Норми» та «Звичаєве міжнародне гуманітарне право. Практика».

Слідкуйте за офіційними публікаціями Українського Червоного Хреста задля підвищення обізнаності у сфері міжнародного гуманітарного права.