“Дарую радість через шиття”: на Миколаївщині 73-річна волонтерка шиє одяг вразливим верствам населення
Світлані Путрі 73 роки, вона волонтерка-кравчиня Южноукраїнського міського центру Миколаївської обласної організації Українського Червоного Хреста. Попри вік та другу групу інвалідності, жінка вірить — її місія допомагати іншим ще не виконана. Своєю історією жінка поділилася з кореспондентами Суспільного.
Світлана Путря лагодить вбрання для місцевих жителів вже пів року. До волонтерської діяльності у 73 роки її надихнув сон із похованим старшим сином.
“Я побачила свого сина. Я йшла дорогою, а він був на такій галявині — зелено там, гарно. І він не повернувся до мене лицем навіть. А я побачила, думаю: “Боже, я зараз побіжу, поцілую його і повернуся”. А він спиною стоїть, напівбоком, і показує мені, де дорога, а там і будівництво, і все. А він так наче не фізично говорить, а ментально передає: “У тебе ще стільки роботи”, — розповідає Світлана.
Потому начальниця Вознесенської організації Миколаївської обласної організації Українського Червоного Хреста Світлана Бойко запросила жінку до об’єднання волонтеркою-кравчинею.
“Ми просили її приходити до нас, ми кожного дня відкриті. Десь почаюємо, десь просто поговоримо. Вона почала до нас ходити помаленьку, кожного дня. Потім ми згадали, що у нас є швейна машина, і що вона колись займалася цією послугою для населення. Тож запропонували їй: “Не хочете у нас волонтерити?” Вона погодилася”, — зазначає Світлана Бойко.
Світлана Путря працює чотири години на день. Волонтерка-кравчиня каже, що радіє, адже ще може бути корисною.
“Тут я можу сидіти і робити добру справу для людей. От прийшла жіночка, їй вже за 70, принесла штанці: “От вони мені довгі, підкоротіть”. Я поміряла, скільки обрізати. Людина вже пішла, вона відчула радість, що їй допомогли, і що вона зможе носити ці штанці. І коли я бачу, що можу зробити щось приємне для людини, щоб вона пораділа, це додає мені сил і бажання жити, приносити людям радість”.
Світлана допомагає не тільки місцевим жителям, а й військовим. Шиє білизну для поранених бійців.
“Мені вже знайомі принесли (тканину — ред.), що в кого було. А хоч би сотню відправити, ну хоча б у Миколаївський госпіталь, щоб було, у що переодягнутися. Так, розірвали, одягли чисте — і все. Ну, хоча б так можна допомогти”, — говорить жінка.
Зацікавилась шиттям Світлана в 11 років, після того, як сама обрізала собі плаття.
“Моя мама купила тканину і пошила мені платтячко. Але татусь сказав: “Треба довге”. От вона й пошила довге. Я прийшла в школу, а діти дивляться на мене, це був п’ятий клас. Прийшла в такому, не такому, як треба. Мені було прикро, але що ж — татусь так сказав”, — розповідає Світлана.
Тоді вчителька історії порадила Світлані обрізати плаття та намочити. І сказати мамі, що матерія збіглася від води.
“Прийшла я додому, відрізала шматок, підшила, намочила і повісила. Матерію, що обрізала, сховала під матрац. Мама прийшла, глянула на те плаття. Ну, підшито, як може підшити дитина в 11 років. Вона взяла плаття, пішла до бабусі й каже: “Що мені з нею робити?” А бабуся подивилася і, сміючись, сказала: “Благослови дитину, це її майбутня професія”, — згадує кравчиня.
Після навчання Світлана отримала п’ятий розряд швачки й все життя пропрацювала за професією.
Матеріал: Суспільне новини.
