Регулярні візити патронажних сестер – це єдина надія

Подружжя Федір та Валентина переїхали з охопленого бойовими діями села Новозванівка до Лисичанська кілька років тому. З того часу вони винаймають невеличку кімнату без вікон – єдине житло, на яке вистачає їхньої скромної пенсії. Кожного ранку вони прокидаються з надією, що конфлікт припиниться, та вони зможуть знову повернутися додому. Кожного вечора вони засинають із розчаруванням через сумні новини з рідного села.

У Новозванівці Валентина та Федір провели кілька місяців у сирому підвалі, ховаючись від обстрілів. Вони вдруге стали свідками бойових дій, адже в дитинстві обом довелося пережити Другу світову війну. Голодні та перелякані, що в будь-яку мить можуть попрощатися з життям, вони наважилися покинути свою домівку. Так подружжя опинилося в Лисичанську.

Валентину, яка страждає від цукрового діабету, паралізувало майже одразу після переїзду. Загострилися й інші супутні захворювання, які суттєво погіршили її самопочуття. Федір переконаний, що все це – наслідок пережитого за час конфлікту.

Федір виконував роботу по дому та доглядав за дружиною, допоки з самим не трапилося нещастя. Чоловік переніс мікроінсульт, через який майже повністю втратив здатність рухатися.

За допомогою різних пристосувань Валентина та Федір намагаються обслуговувати себе. Найважче це робити повністю прикутій до ліжка Валентині. Вона підводиться завдяки мотузці, що закріплена на рамі ліжка. Найбільша її проблема в тому, що в кімнаті немає туалету. На вулиці жінка вже давно не була й сумує за свіжим повітрям і сонцем. Якби було вікно, вона могла би бачити сонячне проміння хоча би крізь шибку. Єдина розрада – це домашній кіт, який допомагає Валентині розслабитися, коли не працюють знеболювальні чи таблетки від тиску.

Подружжя не може робити покупки та готувати самостійно, тож змушене покладатися на сторонню допомогу. Тому кілька разів на тиждень їх відвідує патронажна сестра Ніна. «Побудьте ще трохи та скуштуйте борщу, який приготувала Ніна. Вона так смачно готує!», – Валентина запрошує нас залишитися на обід.

Ніна опікується Валентиною та Федором завдяки роботі патронажної служби Товариства Червоного Хреста України, що працює на Донбасі за фінансової підтримки МКЧХ. В рамках цієї програми понад 100 патронажних сестер регулярно відвідують своїх підопічних по обидва боки лінії зіткнення. Протягом 2018 року по всій зоні конфлікту 680 самотніх людей похилого віку, які потребують опіки і догляду, в тому числі особи з інвалідністю, отримали допомогу в підтриманні особистої гігієни, роботі по дому та необхідний їм догляд. Для них регулярні візити патронажних сестер, таких як Ніна, – це єдина надія.

Фото: Олена Лошакова, МКЧХ
Джерело: МКЧХ в Україні