Дайджест МГП: Навколишнє середовище і міжнародне гуманітарне право

Щороку за ініціативи Всесвітнього фонду природи (WWF) проходить кампанія “Година Землі”, яка нагадує людству про необхідність дбати про природу.

Ми ж хочемо підкреслити, що навколишнє середовище захищене нормами міжнародного гуманітарного права, оскільки під час збройних конфліктів завдається значна шкода природі.

Незважаючи на захист, наданий кількома важливими міжнародними документами, довкілля продовжує залишатися мовчазною жертвою збройних конфліктів у всьому світі.

Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) провела понад двадцять постконфліктних оцінок з 1999 року, використовуючи сучасну науку для визначення впливу війни на навколишнє середовище. З Косово до Афганістану, Судану та сектору Газа ЮНЕП виявила, що збройний конфлікт завдає значної шкоди навколишньому середовищу та громадам, які залежать від природних ресурсів. Прямі та непрямі екологічні збитки, призводять до екологічних ризиків, які можуть загрожувати здоров’ю людей, життю та безпеці.

Міжнародне гуманітарне право надає навколишньому середовищу як загальний, так і спеціальний захист. За загальними положення природне середовище має цивільний характер і не може бути атакована, за винятком випадком, коли воно перетворюється на військову ціль.

У Додатковому протоколі І міститься спеціальна заборона «застосовувати методи або засоби ведення військових дій, що мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довгочасної та серйозної шкоди природному середовищу».

У 1976 році міжнародна спільнота прийняла Конвенцію про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (Конвенція ЕНМОД). Згідно з Конвенцією, засоби впливу на природне середовище відносяться до будь-яких засобів для зміни «шляхом навмисного управління природними процесами – динаміки, складу або структури Землі».

Учасники Конвенції зобов’язуються не використовувати засоби впливу на природне середовище, котрі б мали «широкі, довгострокові або серйозні наслідки, як способи руйнування, нанесення шкоди або спричинення шкоди будь-якій іншій державі-учасниці». Крім того, Конвенція забороняє використовувати довкілля як зброю.

Римський статут 1998 року, затверджений Міжнародним кримінальним судом, встановлює, що заподіяння великого, довгострокового та серйозного збитку навколишньому природному середовищу і порушення принципу пропорційності є військовим злочином.

Проте притягнення до відповідальності за вчинення шкоди довкіллю під час війни є доволі проблематичним. Досі жоден міжнародний трибунал або кримінальний суд не виніс рішення про притягнення до кримінальної відповідальності за суто «екологічні» злочини, вчинені під час збройного конфлікту. Єдиний в історії міжнародних відносин випадок розгляду питання про кримінальну відповідальність за злочин у сфері охорони навколишнього середовища – справа австрійського генерала Л. Рендуліка, розглянута Нюрнберзьким військовим трибуналом після завершення Другої світової війни. Самого генерала Трибунал виправдав за використання тактики «випаленої землі» в Норвегії, пославшись на принцип воєнної необхідності.

Під час воєнної операції в Косово у 1999 р. НАТО завдавали бомбових ударів по хімічних та нафтопереробних заводах, внаслідок чого води Дунаю, флора і фауна, ґрунт і повітря на цій території були заражені нафтою і токсичними хімічними речовинами.

Федеративна Республіка Югославія подала позов до Міжнародного Суду ООН проти 10 держав, які були залучені до операції під егідою НАТО, у якому стверджувала, що ці держави порушили зобов’язання з МГП щодо неспричинення значної екологічної шкоди, а також що використовуючи зброю з вмістом збідненого урану ці держави порушили зобов’язання щодо незастосування забороненої зброї та неспричинення довготривалої шкоди здоров’ю населення та екологічної шкоди. Міжнародний Суд ООН дійшов висновку, що хоча наслідки є вкрай негативними, однак конфлікт у Косово не спричинив екологічної катастрофи в Балканському регіоні. У доповіді зазначалося, що екологічні наслідки воєнних дій були спровоковані «хронічними джерелами забруднення», а не бомбовими ударами.

Джерела та додаткова література:

1. Природне середовище та міжнародне гуманітарне право. МКЧХ (рос.).
2. На межі виживання: знищення довкілля під час збройного конфлікту на сході України.
3. Захист навколишнього середовища під час збройного конфлікту. Аналіз міжнародного права. ЮНЕП (англ.).
4. Міжнародний журнал Червоного Хреста. Випуск присвячений навколишньому середовищу. МКЧХ (англ.).