Захист гуманності в сучасному світі: есе

Вашій увазі есе Олени Прокопишиної, переможиці конкурсу есе з міжнародного гуманітарного права. В есе авторка виклала свої думки щодо правового захисту емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала та можливі шляхи його покращення.

За весь період світової історії між державами існувало чимало спорів, щодо виду позначення емблем захисту і нейтральних елементів.  Вони  ґрунтувались на твердженнях  про релігійний підтекст знаків та наголошенні неможливості їхнього використання однією із сторін, що на думку держав  є вираженням прихильності до однієї із релігій, що розділяє  світ на  два полюси: християнській та мусульманській.[1] Із прийняттям III Додаткового протоколу та емблеми Червоного Кристалу, частково вирішились спори   між  державами.

На міжнародній конференції в Манілі президент Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі – МКЧХ) Олександр Хей сказав:  «Я сподіваюсь  ми не будемо забувати, що емблему яку носить кожний з нас не є привілею однієї держави, народу чи релігії, а є знаком поваги до поранених і беззахисних жертв війни та символом солідарності із страждаючими».[2]

Нажаль з моменту проголошення цих слів  та до сьогодення було здійснено більше ніж сотні  нападів на гуманітарних працівників, які носять ці емблеми.

Будь-яке використання емблем, яке не закріплене Женевськими Конвенціями (далі в тексті – ЖК, Конвенції)  та Додатковими протоколами до неї – є порушенням норм Міжнародного гуманітарного права (далі– МГП). Їх можливо розподілити на наступні види: імітація,  неправомірне використання та віроломство.[3]

Але крім вищезазначених видів порушення, існують ситуації, коли  емблема гуманності перетворюється на мішень, це було неодноразово доведене, свідченнями про  напади, насильницькі зникнення та вбивства  осіб, які знаходяться під захистом емблеми. Найбільш небезпечними районами для здійснення гуманітарної допомоги залишаються Сирія та Афганістан. В Афганістані за 2016-2017 роки відбулася серія нападів на працівників МКЧХ, що змусило суттєво обмежити допомогу через те, що ці напади були навмисними та здійсненні по об’єктам, які вважались найбільш безпечними як для працівників МКЧХ, так  й для цивільних осіб. У грудні 2016 року був викрадений працівник МКЧХ, після цього було жорстоко вбито ще шість працівників та після цих подій, пацієнт, який довгий час лікувався в Мазарі-Шаріфе вбив лікаря. [4]

Всі ці події віддзеркалюють  разючі зміни  по відношенню до емблем захисту та до МГП в цілому, яке в останній час стикається із проблемою нівелювання. Конвенції закріплюють обов’язок держав дотримуватись  їх вимог. За їхнє порушення в дію  вступають санкції на національному та міжнародному рівнях. Але  останні напади показують проблему, коли напади здійснюють не державні  актори, а їхні наслідки катастрофічні. Це відображається не тільки в загибелі гуманітарних  працівників,  стражданнях їхніх сімей та друзів. Наслідки значно страшніші,  коли вбивають працівників МКЧХ діяльність в цих регіонах  зменшується чи навіть унеможливлюються,  а тисячі людей залишаються без життєво необхідної допомоги.

Традиційно, заходами захисту емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристалу від незаконного використання є санкції в національному кримінальному праві та  міжнародному кримінальному праві. В Україні, кримінальний кодекс (далі – КК України)  закріплює відповідальність за незаконне використання емблем (у ст.ст. 435, 445 КК України). Проаналізувавши диспозиції вищезазначених статей,  законодавець України не розмежовує між собою  військові та воєнні злочини.  Дублюючи  в двох розділах (XIX та XX  КК України)  норму про захист символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, в диспозиції ст. 435 КК України, яка відноситься до військових злочинів  закріплює в об’єктивній стороні ознаки збройного конфлікту, спеціальний суб’єкт – комбатантів.  В той же самий час в розділі XX  КК України, в  родовий об’єкт, якого входять  воєнні злочини  не передбачено ознак   збройного конфлікту та відповідальність несе  загальний суб’єкт злочину.[5]  Також  КК України не містить такого складу злочину, як віроломство.   За своєю суттю   всі ці  діяння  є такими, що  в Стародавньому Римі називали «malum in se».[6]

Як зазначає Мішель. Мейєр: «Червоний Хрест та Червоний Півмісяць – всього лише корисний інструмент, практичний засіб, призначений для того,  щоб досягти поваги до вже існуючого міжнародного юридичного  права на захист».[7] Отже, напади на працівників МКЧХ, це не тільки відсутність    поваги до емблеми, це порушення права на захист гуманітарних працівників  та осіб,  які його потребують, існує  прямий причинно-наслідковий зв’язок між нападами на гуманітарних працівників та дотриманням прав тих осіб, які знаходяться в зоні збройного конфлікту.  При конструюванні норм (санкції)  необхідним критерієм може виступати ступінь організованості суб’єктів злочинів.

Коли щодня з невгамовною наполегливістю, яка достойна кращої мети створюють  все більш винахідливі засоби  винищення, а винахідники цих смертоносних засобів заохочуються керівництвом держав, які змагаються між собою в озброєнні. Дуже важливо пам’ятати навіщо був створений  МКЧХ та його основну ідею – зробити хоча б трошки гуманнішим обличчя війни. Обов’язок поважати  символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристалу покладається на все міжнародне співтовариство. Заяви, про невиконання вимог МГП, через невиконанням, недотриманням його іншою стороною є неприйнятними.

З точки зору права, кожне порушення МГП, кожний напад на осіб, які перебувають під захистом емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристалу повинно розцінюватись, як правопорушення, за яке невідворотно по слідує покарання. Навіть, якщо держава не має прямої норми, яка  встановлює покарання за напади необхідно користуватися тим ж самими принципами, що були вказані в застереженні Мартенса. В  преамбулі другої Гаазької конвенції 1899 р. він зазначив : «Надалі, доки не буде видано повнішого зводу законів війни, Високі договірні сторони вважають за доцільне заявити, що у випадках не охоплених ухваленою конвенцією, населення та воюючи сторони  перебувають під охороною та верховенством принципів міжнародного права, якими вони викарбовувались зі звичаїв, що склались між цивілізованими націями, законів людяності та суспільної свідомості». Так як це застереження є своєрідним містком між природнім та позитивним  правом. Коли держава має прогалини в законодавстві, вона повинна забезпечити охорону згідно із звичаями «цивілізованих націй» та в дусі міжнародного права, доти поки вона не введе в дію такі норми,  щоб якомога менше людей платили таку високу ціну за гуманність війни та забезпечення прав осіб, які постраждали від збройного конфлікту.

[1] Детальніше  див.  François Bugnion, Towards a Comprehensive Solution to the Question of the Emblem, updated 4th edn, ICRC, Geneva, April 2006, 105 pp.

[2] Report of the 24th International Conference of the Red Cross, Manila, 7–14 November 1981, p. 50.

[3] Какие положения международного гуманитарного права регламентируют порядок использования эмблемы? [Електронний ресурс]. – режим доступу: :https://www.icrc.org/rus/resources/documents/misc/6njg7c.htm

[4] Афганистан: МККК сокращает свое присутствие в стране.  Пресс-релиз 09 октябрь 2017 [Електронний ресурс]. – режим доступу:  https://www.icrc.org/ru/document/afganistan-mkkk-sokrashchaet-svoe-prisutstvie-v-strane

[6] Найнебезпечніший  з усіх злочинів, який посягає на непорушні та  вічні права.

[7] Michael Meyer. «The proposed new neutral protective emblem: a long-term solution to a long-standing problem», in International Conflict and Security Law: Essays in Memory of Hilaire McCoubrey, Cambridge University Press, Cambridge, 2005, p. 88. Edited by Richard Burchill, Nigel D. White and Justin Morris.