«Ми – частина великого механізму. Наш досвід має стати основою для підготовки наступних поколінь волонтерів».

Микола Тараненко
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Херсонській області

Миколі Тараненку – 58 років. До повномасштабного вторгнення він працював викладачем у Навчальному центрі фахівців морського транспорту, був приватним підприємцем. 

Його шлях у волонтерстві почався ще у лютому 2014 року. Спершу Микола був заступником першого командира загону Владислава Ковальова. Після його загибелі під час виходу з Іловайська у 2014 році, Микола дав собі слово не залишати команду. У 2016-му колеги одностайно обрали його командиром.
«Я пообіцяв Владиславу довести справу до кінця і створити команду, здатну виконати будь-яку місію. І мені це вдалося», – каже він.

Для нього найважливіше у роботі – довіра. «Ми пройшли і воду, і вогонь. Буквально. Після підриву Каховської ГЕС боролись з підтопленням, зараз працюємо бизкьо до лінії фронту, до якої усього 800 метрів», – розповідає він.

Командир цінує у своїх волонтерах чесність, порядність і щире бажання робити добро. Мотивація, каже, проста: «Я даю людям можливість робити те, для чого вони сюди прийшли. На виїзд йдуть лише ті, хто пройшов навчання і склав іспити. Це і є стимул – постійно вчитись».

Він добре знає, що кожне рішення може стати найважчим: «Кожна евакуація, кожен виїзд на реагування – це ризик». Особливо тяжкими спогадами залишився день, коли внаслідок чергового обстрілу загинула волонтерка загону Вікторія Яришко.

Попри страх, який супроводжує щодня, Микола та його команда продовжують працювати: «Не вірте, коли кажуть, що не страшно. Страшно – завжди. Коли чуєш, як працює танк, коли поруч збивають дрон, коли їдеш на роботу під обстрілами».

Командування загоном навчило його терпінню, миттєво приймати рішення і цінувати кожну секунду життя.
«Радіти маленьким дивам – квітці кульбаби, смачній каві на заправці, усмішці незнайомця. Бо це означає, що ти живий», – говорить він.

Для Миколи Тараненка бути командиром – означає відповідальність: за команду, за людей, яким допомагає, за родину, за Україну. 

«Ми – частина великого механізму. Це означає, що ми робимо все правильно. Наш досвід має стати основою для підготовки наступних поколінь волонтерів».

А новачкам він радить одне: «Ставайте до лав загонів швидкого реагування. Не вагайтесь! З нами непросто, але з нами весело».

«Успіхи радують, поразки загартовують, а люди навколо — надихають»

Павло Бузнік
Командир загону швидrого реагування Українського Червоного Хреста у Миколаївській області.

За освітою Павло інженер автоматизованих систем, який вже понад одинадцять років присвятив волонтерству в Українському Червоному Хресті. До лав загону швидкого реагування Павло приєднався у 2014 році, під час Революції Гідності. «Прийшов у перший набір до ЗШР і невдовзі став командиром. Так почався мій шлях довжиною понад десятиріччя», — згадує він. За цей час — чергування на масових акціях, навчання тисяч людей першій допомозі, тренування волонтерів і реагування на наслідки війни, яке триває й досі.

«Перші всеукраїнські збори загонів стали для мене відкриттям. Я побачив сотні однодумців і зрозумів, що хтось має взяти на себе відповідальність за розвиток Миколаївського осередку. Тоді й вирішив — цим “кимось” стану я», — розповідає Павло. “Підтримки на початку було небагато, але в мене вистачило впертості й віри — у молодь, у зміни, у те, що ми зможемо. Мене надихав приклад першого загону, створеного на Майдані».

Для Павла лідерство — це передусім людяність: «Лідерство — це любов. Ти любиш людей, спільну справу, спільну мету. І саме це дає сили рухатися далі». Найважливіше у роботі команди він називає розвиток і постійне самовдосконалення: «Коли росте кожен — росте й команда». А серед рис, які найбільше цінує у волонтерах, — відданість, працелюбність і здатність долати труднощі.

«Люди, які потрапляють у наш загін, роблять те, чого раніше ніколи не робили. Вони опиняються в місцях, куди не потрапили б у звичайному житті, і це змінює», — говорить він. У загоні цінують командний дух: тренуються разом, допомагають, ризикують і навіть відпочивають — разом. «Це створює справжню команду», — додає Павло.

Та керівництво загоном не завжди легке. «Найважче — коли доводиться прощатися з людьми, які не витримують навантаження або вигорають. Але команда важливіша за особистість».

Пам’ятним моментом стала нічна поїздка в перші місяці повномасштабного вторгнення: «Ми виїхали на наслідки ракетного удару і потрапили під масований обстріл. Я дуже злякався не за себе, а за волонтерів, які були під моєю відповідальністю. Після цього оцінка ризиків і безпека стали моїм другим “Я”».

Командування навчило Павла відповідальності, стратегічному мисленню і вдячності. «Успіхи радують, поразки загартовують, а люди навколо — надихають», — каже він.

Для Павла бути командиром ЗШР — це не статус, а місія: «Ми робимо систему. Робимо вже багато років — і будемо робити, поки не побудуємо її до кінця. Ця система дозволить тисячам добровольців допомагати людям у найважчі моменти історії України. Найцінніше, що маємо, це досвід і серця людей, які рятують інших».

«Під час війни ми довели, що можемо. Неможливо уявити надзвичайну ситуацію без людей у червоному. Ми дійсно #завжди_поруч», — каже Павло.

А тим, хто лише замислюється про волонтерство, він радить: «Волонтерство — це коли ти щось віддаєш: час, сили, знання. Але щоб віддавати, треба мати. І коли ділишся цим для доброї справи — отримуєш набагато більше. Що саме? Приєднуйтесь — і дізнаєтесь. Буде важко. Але не буде соромно».

«Мене завжди мотивувало бажання робити корисне тут і зараз, — зізнається Юрій. — Хотілося об’єднати однодумців і підвищувати потенціал загону».

Юрій Марценюк
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Вінницькій області.

Юрій Марценюк понад 20 років свого життя пов’язаний із Українським Червоним Хрестом. З 2004-го він починав у патронажній службі (сьогодні це напрям “Догляд вдома”), а з 2010 року робота в організації стала його основною діяльністю. Коли у 2014 році були створені обласні загони швидкого реагування, саме його обрали командиром Вінницького ЗШР. І відтоді колеги неодноразово довіряли йому цю відповідальність.

«Мене завжди мотивувало бажання робити корисне тут і зараз, — зізнається Юрій. — Хотілося об’єднати однодумців і підвищувати потенціал загону».

Для нього команда — це дисципліна і злагодженість у роботі під час надзвичайної ситуації, а після — дружні стосунки, підтримка і партнерство. У своїх волонтерах він цінує емпатію, готовність розвиватися, вміння швидко оцінити ризики і приймати рішення. Командування загоном навчило Юрія бачити особистість за кожним прізвищем у списку волонтерів, цінувати характер і унікальні здібності кожного.

Кожна надзвичайна ситуація має свій слід у пам’яті. Юрій, як і всі, відчуває страх, який знайомий кожному, хто працює на місці обстрілів: загроза повторного удару. «Діяти потрібно швидко — евакуювати постраждалих і не втрачати холодного розуму.

«Для мене наш слоган “Ми поруч” — це не просто слова, а щоденна робота. І я завжди пишаюся тим, що ми робимо разом із командою».

Шлях до визнання був непростим, але своєю працею волонтери довели: вони здатні бути серед найкращих у реагуванні на надзвичайні ситуації. «І ми не збираємося зупинятися», — додає Юрій.

Його порада новачкам проста і щира: «Спробуйте! Для кожного знайдеться справа під силу. І жодні слова не передадуть того задоволення, яке відчуваєш після виконаної роботи».

«Найважливіше у нашій роботі — злагодженість, відданість і готовність пожертвувати собою заради напарника”

Олексій Єршов
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Дніпропетровській області

Олексій долучився до волонтерів загону швидкого реагування у серпні 2020 року. Спортсмен-легкоатлет у минулому, він прагнув випробувати себе у новій справі. За кілька років його обрали командиром — саме він взяв на себе відповідальність, щоб загін у Дніпропетровській області запрацював на повну силу.

«Найважливіше у нашій роботі — злагодженість, відданість і готовність пожертвувати собою заради напарника, — каже Олексій. — Я ціную у волонтерах холодний розум, психологічну стійкість і здатність підтримати один одного навіть у найстрашніші моменти».

Страшних ситуацій у його досвіді було чимало. Під час масованого обстрілу Дніпра його команда врятувала чоловіка з важкою черепно-мозковою травмою. Попри постійні вибухи, волонтери змогли стабілізувати постраждалого і доставити до лікарні — і врятувати життя. Загалом тієї ночі їм вдалося врятувати трьох людей.

Особливо запам’яталася евакуація двомісячної дитини. Посеред поля, під час обстрілів, Олексій віз родину, намагаючись їхати повільно, аби немовля не постраждало від трясіння на розбитій дорозі. «Між вибухами доводилося обирати швидкість. Але ми довезли дитину. Родина щиро подякувала — ці слова я пам’ятаю досі».

Сьогодні Олексій зізнається: бути командиром загону означає працювати за трьох, майже не бувати вдома, відповідати за десятки питань і водночас залишатися поруч зі своєю командою. «Лідер — це той, хто веде за собою власним прикладом. Я знаю, що якщо щось станеться зі мною — команда мене не залишить. І так само я ніколи не залишу їх».

«Для мене це можливість не стояти осторонь, а зробити реальний внесок у безпеку та захист нашої громади».

Сергій Дядик
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Полтавській області

Сергій долучився до волонтерства у лютому 2022 року, коли до Полтави почали прибувати перші евакуаційні потяги.

Тоді він уперше дізнався про існування загонів швидкого реагування Українського Червоного Хреста в інших регіонах і зрозумів: у Полтавській області теж потрібна команда, яка завжди готова допомагати людям у кризових ситуаціях. Саме Сергій став ініціатором створення загону й отримав довіру колег очолити його.

«Командир — це не лише керівник. Це людина, яка об’єднує, підтримує і є прикладом для інших. Для мене це можливість не стояти осторонь, а зробити реальний внесок у безпеку та захист нашої громади».

Сергій зізнається, що найважливішим у роботі команди для нього є безпека, довіра і підтримка. А справжньою рушійною силою залишається мотивація: усвідомлення, що разом вони роблять велику справу для людей.

Він особливо цінує у своїх волонтерах відданість та щирість.

«Це люди, які живуть цією справою настільки, що віддають їй частинку себе щодня. Завдяки їм ми можемо робити великі й важливі речі».

Найскладнішими були моменти, коли доводилося ухвалювати рішення, що напряму впливають на команду. Наприклад, коли Сергій мав дозволити волонтерам працювати на завалах, під час ліквідації наслідків одного з обстрілів, розуміючи, яким тягарем це стане для їхньої психіки. 

Йому й досі особливо пам’ятний день 3 вересня 2024 року, коли внаслідок удару по навчальному закладу загинуло багато людей.

«У ті моменти ти відчуваєш, наскільки важлива наша присутність: надати першу підтримку, заспокоїти, врятувати».

Страшно було і 1 лютого, під час ракетного удару по житловому будинку. Тоді команда працювала дві доби без відпочинку. Сергій згадує, що найважче було прийняти думку, що серед постраждалих могли бути й його рідні. Проте він відсунув емоції на другий план і діяв — задля порятунку людей та безпеки команди.

«Командування навчило мене діяти з холодним розумом і гарячим серцем — тверезо приймати рішення, але завжди залишатися людяним».

Для нього бути командиром загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста — це відповідальність, честь і постійна готовність діяти.

 «Бути частиною цієї команди — це про відповідальність, підтримку і готовність діяти, коли це справді потрібно».

Костянтин Бінковський
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Донецькій області

Костянтин – Президент Всеукраїнської федерації кінологічного спорту України, голова правління Всеукраїнської асоціації каністерапевтів. Волонтер Українського Червоного Хреста з 2011 року. У 2015 році ініціював і створив загін швидкого реагування у Маріуполі.

Костянтин називає своє покликання допомагати людям головною причиною, чому взяв на себе відповідальність. «Коли бачиш, що можеш бути корисним — інакше не можеш», — говорить він.

У роботі команди для нього на першому місці — взаємодія та підтримка. Як керівник він високо цінує відповідальність у волонтерах і прагне зберегти у загоні атмосферу довіри: «Без взаємної підтримки неможливо працювати в тих умовах, де ми буваємо».

Згуртованість команда підтримує не лише навчаннями, а й простими неформальними зустрічами — спільні вечори, обмін досвідом, розмови дають сили і витримку. Це — той «клей», що тримає людей разом у найскладніші моменти.

Найважчі спогади пов’язані з окупацією Маріуполя і евакуаціями під російськими гвинтокрилами з населених пунктів Сартана та Талаківка. Ті виїзди, коли групи супроводжували і переслідували гвинтокрили, назавжди залишилися в пам’яті: «Ми рухалися разом, стежили один за одним і робили все, аби люди дісталися безпеки».

Ці досвіди навчили Костянтина приймати швидкі та відповідальні рішення — інколи в умовах, коли ресурсу й інформації обмаль.

Для Костянтина бути командиром ЗШР — означає бути частиною великої родини однодумців, які щодня обирають допомагати іншим. Він переконаний: загони швидкого реагування — авангард Українського Червоного Хреста, і їхня робота має бути помітною й підтриманою суспільством та партнерами.

Його порада тим, хто лише думає приєднатися до загону: добре зважте рішення. Робота складна, іноді небезпечна, але якщо ви впевнені у своєму бажанні допомагати — це шлях, що дає сенс і зміст життя. «Бути частиною цієї команди — це про відповідальність, підтримку і готовність діяти, коли це справді потрібно».

«Ми — ключовий гуманітарний партнер держави. Ми там, де потрібна підтримка, допомога й швидка реакція, завжди є наші люди».

Андрій Жиравов
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста в Івано-Франківській області

Андрій за освітою лікар-анестезіолог. Волонтерством в Українському Червоному Хресті він займається вже близько 9 років, а очолює загін швидкого реагування в Івано-Франківську – вже 7. Його обрали командиром, коли стало зрозуміло, що він може допомогти команді працювати злагоджено й ефективно. «Хтось має брати на себе ініціативу, аби команда діяла як єдиний механізм. Я зрозумів, що готовий це зробити», — розповідає Андрій.

У роботі найбільше цінує довіру й підтримку: «Коли кожен знає свою роль і водночас може покластися на інших — команда працює як одне ціле». Своїх волонтерів він поважає за відданість справі, дисципліну та здатність залишатися людяними в будь-яких обставинах.

Мотивацію в загоні підтримують спільні цілі, постійні навчання й тренування, а також прості речі — від неформальних зустрічей до відчуття плеча товариша поруч. «Саме це створює ту атмосферу довіри, яка робить команду сильною», — каже Андрій.

Найбільше йому запам’яталися моменти, коли команда працювала майже без перепочинку, але водночас усі розуміли — це потрібно й важливо. Тоді особливо відчуваєш єдність і силу спільної справи.

«Страшно буває не тоді, коли небезпека поруч, а коли усвідомлюєш надзвичайно високу відповідальність. Саме це змушує бути зібраним і діяти максимально обережно», — ділиться Андрій.

Командування загоном навчило його дисципліні, витримці й умінню приймати рішення навіть у найскладніших умовах. Для нього це — честь і виклик водночас. «Це розуміння, що твої дії можуть врятувати життя, і що за тобою — команда, яка вірить і довіряє».

Про місце Українського Червоного Хреста в житті країни він говорить коротко і впевнено: «Ми — ключовий гуманітарний партнер держави. Там, де потрібна підтримка, допомога й швидка реакція, завжди є наші люди».

Його порада новачкам:
«Це не про адреналін. Це про покликання допомагати. І якщо ви готові до цього, то кожне навчання, кожен виклик стане частиною вашого зростання — як волонтера і як особистості».

“Командування загоном означає брати на себе відповідальність за життя та здоров’я людей, які довіряють Українському Червоному Хресту”

Вадим Остапчук
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Житомирській області.

Вадим навчався на механіка, а згодом здобув освіту за спеціальністю «Агроінженерія» у Поліському національному університеті. Волонтером Українського Червоного Хреста він став 1 вересня 2020 року.

Коли трагічно пішла з життя попередня командирка Житомирського загону, волонтери довірили саме Вадиму очолити команду. «Світла пам’ять про Вікторію і її справу спонукала мене продовжити цей шлях і розвивати загін. Для мене важливо було не лише зберегти її роботу, а й дати волонтерам можливість розкритися повною мірою», — говорить він.

Вадим переконаний: сила загону — у спільній меті, взаєморозумінні та дружбі. Волонтери завжди знаходять час не лише для навчань і чергувань, а й для простих моментів разом: переглядів фільмів чи вечорів настільних ігор.

Проте робота у загоні завжди пов’язана з викликами. Особливо врізалися у пам’ять вибухи під Житомиром. «Тоді було нерозуміння, що саме сталося, навколо хаос, крики, люди лежали і чекали допомоги. А ми усвідомлювали: поруч можу бути ще безліч загроз — витік газу, обірвані дроти, небезпека повторного вибуху. Треба було діяти максимально обережно, але водночас швидко, допомагаючи всім, кого зустрічали на шляху».

Для Вадима командування загоном означає брати на себе відповідальність за життя та здоров’я людей, які довіряють Українському Червоному Хресту. Бути там, де найбільше потрібні, допомагати іншим і розвивати загін так, щоб він завжди був максимально корисним для людей.

«Я бачу нашу роль у реагуванні на надзвичайні ситуації дуже важливою. Ми мусимо проявляти ініціативу, не боятися ставити питання і просити допомоги у більш досвідчених колег. Тільки так ми стаємо сильнішими і можемо врятувати ще більше життів».

«Найважливіше у роботі команди — це злагодженість дій, професійний підхід до справи і рух в одному напрямку.”

Олександр Боднар
 Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Закарпатській області

Олександр за фахом він сходознавець, перекладач та викладач арабської мови. У волонтерстві в Українському Червоному Хресті він з 2020 року. Починав із психосоціальної підтримки та волонтерського менеджменту у Львові. Згодом повернувся на Закарпаття після навчання, познайомився з представниками організації, які вже кілька років хотіли створити загін. “Ми зустрілися з головою організації і почали процес створення ЗШР», — розповідає Олександр.

Взяти на себе відповідальність командира його спонукало бажання бачити, як дії, знання й навички перетворюються на реальну допомогу людям. «Найважливіше у роботі команди — це злагодженість дій, професійний підхід до справи і рух в одному напрямку. Я ціную у волонтерах згуртованість, гнучкість і професійність. Кожен унікальний, кожен має свій досвід і знання, які додають сили спільній меті», — каже він.

Командування загоном, за словами Олександра, навчило його мислити стратегічно й прораховувати дії наперед. «Від командира залежить не лише життя й здоров’я команди, а й тих, кому ми допомагаємо. Це про здатність організовувати хаос у структуру, знаходити чіткі алгоритми реагування», — каже він.

Бути командиром загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста для нього — це про можливість допомагати там, де цього найбільше потребують, і використовувати всі наявні ресурси для порятунку людей.

Олександр зізнається, що перед кожним виїздом може бути страшно.
«Здається, що все забув. Але коли прибуваєш на місце, спрацьовують навички, згадуються алгоритми — і все виходить якнайкраще. Ми всі живі люди й маємо право відчувати страх. Важливо не те, що він є, а що ми з ним робимо. Ми вчимося працювати зі страхом і відкладати його подалі, коли йдеться про реагування».

«Тим, хто лише думає долучитись, я раджу залишити сумніви позаду. Ми навчаємо, підтримуємо і допомагаємо розвиватись у напрямку реагування на надзвичайні ситуації. У нашій команді кожен може знайти своє місце», — підсумовує Олександр.

«Я найбільше ціную у своїх волонтерах готовність приймати рішення та нести за них відповідальність. Саме це робить команду сильною».

Євген Варава
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Київській області

Євген долучився до волонтерства в Українському Червоному Хресті у 2018 році. Після початку повномасштабного вторгнення його обрали командиром загону — члени довірили цю відповідальність тому, хто готовий організувати роботу й підтримати людей у найскладніші моменти.

Для нього найважливіше — розвиток. І колективу загалом, і кожного волонтера зокрема. У його команді постійно працюють над згуртованістю: проводять не лише тренування, а й неформальні зустрічі, щоб залишатися поруч одне з одним не тільки під час виїздів на реагування.

«Я найбільше ціную у своїх волонтерах готовність приймати рішення та нести за них відповідальність. Саме це робить команду сильною».

Для нього лідерство — це не лише ухвалення рішень, а й розвиток кожного волонтера. «Ми працюємо так, щоб кожен у команді мав можливість рости, відчувати свою цінність і підтримку. Це допомагає триматися разом і поза реагуваннями, у звичайному житті».

Євген зізнається: найважче буває тоді, коли хочеш допомогти, але фізично це неможливо. Евакуація з палаючих будинків і з-під обстрілів, допомога породіллі, підтримка тих, хто опинився у біді — це досвід, який залишає глибокий слід. Саме тому він боїться не встигнути туди, де чекають на допомогу.
«Мій найбільший страх — це не встигнути туди, де потрібна моя допомога. Цей страх завжди зі мною».

Командування загоном навчило його відповідальності та далекоглядності. Бути командиром — означає дивитися на кілька кроків уперед, передбачати можливі виклики та готувати команду до них.

«Наші лави відкриті для всіх. Але не всім підходять. Адже наша робота здебільшого рутинна і не обмежується лише реагуваннями. Тому якщо ви готові — ми завжди поруч».

«Бути там, де важко, і розуміти, що ми потрібні людям».

Олег Мельник, 39 років, Чернігів
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Чернігівській області

До волонтерства в Українському Червоному Хресті Олег приєднався у 2022 році. Каже, що спочатку просто хотів бути корисним, але з часом усе більше відчував відповідальність за людей поруч. Його активність і ініціативність помітили колеги, а вже у 2023 році більшість волонтерів підтримали його кандидатуру на виборах командира загону швидкого реагування.

«Я відчував, що маю достатньо досвіду, який можу використати на благо інших. А довіра колег стала для мене важливим мотиватором», — розповідає Олег.

Для нього головне в роботі — довіра та взаємоповага. Саме це, на його думку, робить команду єдиним організмом, де кожен може покластися на іншого. Серед ключових рис, які цінує у волонтерах, Олег називає відповідальність, готовність допомогти без слів, стійкість і людяність.

Під час складних рішень Олег завжди намагається зберігати спокій: «Я аналізую всі варіанти, зважую ризики та наслідки. У стресових умовах важливо залишатися раціональним».

Командування, за його словами, навчило терпінню, умінню слухати та приймати різні точки зору. «Бути командиром — це велика честь і водночас відповідальність. Це означає бути там, де важко, і розуміти, що ми потрібні людям».

Олег вважає, що Український Червоний Хрест — це надійна опора для держави та суспільства, організація, яка швидко реагує, допомагає постраждалим і водночас формує культуру взаємопідтримки.

А новачкам у волонтерстві він радить не вагатися: «Не бійтеся, навіть якщо вам здається, що не маєте досвіду. Тут важливе бажання вчитися, працювати в команді та мати відкрите серце».

«Це ті речі, які не можна навчити за інструкцією. Якщо людина вміє діяти в команді, вона зможе знайти своє місце навіть у найскладніших обставинах».

Дмитро Коленченко
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Хмельницькій області

До волонтерства Дмитро долучився у травні 2022 року — у період, коли сотні людей по всій країні шукали, як саме можуть бути корисними. Саме тоді він став одним із тих, хто відновив діяльність загону швидкого реагування у Хмельницькій області, який тривалий час не працював.

Він очолив загін, бо за плечима вже був багаторічний досвід керівництва, фах економіста та фельдшера, а також безліч ситуацій, у яких доводилось брати відповідальність за інших.

Для нього лідерство — це не посада, а приклад. «Найкращий спосіб мотивувати команду — це поважати її і самому працювати на повну. Волонтери відчувають, коли ти поряд, коли твоя вдячність — щира», — каже Дмитро.

Найціннішими якостями у своїй команді він вважає щирість, ініціативність і небайдужість. «Це ті речі, які не можна навчити за інструкцією. Якщо людина вміє діяти в команді, вона зможе знайти своє місце навіть у найскладніших обставинах».

Зізнається, що складних рішень було чимало. Одне з найважчих — відсторонення волонтера за порушення Кодексу поведінки. «Такі моменти завжди непрості, але саме вони нагадують, що дисципліна і відповідальність — це теж прояв турботи про команду».

Були й ситуації, коли доводилось боротися зі страхом. «Тоді я шукав підтримку в колег. Разом завжди легше. У спільних діях з’являється спокій і впевненість, навіть у найнапруженіші моменти».

Командування, каже Дмитро, навчило його одного з найважливіших — небайдужості. «Коли тривалий час працюєш на керівних посадах, іноді емоції притуплюються. Тут — навпаки: кожна ситуація, кожна людина повертає тобі відчуття справжнього сенсу того, що ти робиш».

Для нього бути командиром Загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста — це насамперед відповідальність. «Це постійна готовність діяти, коли інші потребують допомоги. І це віра в те, що твоя команда завжди поруч».

А новачкам Дмитро радить: «Майте терпіння. Вчіться приймати рішення і відповідати за них. У загоні вас навчать усьому, але головне — навчитися бути Людиною. Це найважливіша навичка».

«Український Червоний Хрест — це ті, хто завжди поруч. Ми — ті, на кого можна покластися.»

Любомир Сахарук
 Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Волинський області

Любомир долучився до волонтерської діяльності у 2015 році — саме тоді створювався загін швидкого реагування у Волинській області. Спочатку був заступником командира, а у 2022 році, у найскладніший час, очолив загін. «Тоді тисячі людей потребували допомоги. І хтось мав взяти на себе відповідальність за організацію роботи.»

Для нього командирство — це не лише про керівництво, а про взаємну підтримку, довіру та злагодженість команди. «У нашому загоні кожен розуміє свою роль і діє з повною віддачею. Ми тренуємося, навчаємося, готуємося до будь-яких викликів — і завжди пам’ятаємо, заради чого працюємо.»

Любомир каже, що найважче — бачити людський біль. «Очі батьків загиблої пари після прильоту ракети — це те, що запам’ятається назавжди.»

Попри все, страх не паралізує — він лише підсилює відчуття відповідальності. «До всього звикаєш… Найважливіше, — каже він, — діяти разом і підтримувати одне одного.»

Командування навчило його терплячості, швидкості прийняття рішень і вмінню працювати з людьми в будь-яких умовах. «Для мене бути командиром — це честь і водночас величезна відповідальність за життя та безпеку людей.»

«Український Червоний Хрест — це ті, хто завжди поруч. Ми — ті, на кого можна покластися.»

Своїм майбутнім колегам Любомир радить: «Будьте готові працювати у складних умовах, навчайтеся щодня і пам’ятайте — головна наша місія допомагати людям.»

«Ми — ті, хто діє, хто допомагає людям тут і зараз, у будь-яких обставинах. І саме в цьому — справжній сенс нашої роботи».

Валерій Пузир
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Кіровоградській області

«Моя місія — допомагати людям», — говорить Валерій, командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Кіровоградській області. За фахом він учитель фізичної культури. До лав Українського Червоного Хреста долучився у 2017 році. Свою волонтерську історію розпочав як інструктор з першої допомоги.

«Навчати інших рятувати життя — це вже велика відповідальність. Але з часом я відчув, що можу і повинен робити більше», — згадує він. У серпні 2025 року Валерій очолив загін.

Прийняти цю відповідальність для нього означало не просто взяти на себе нову роль, а втілити власне покликання: «Я бачу свою місію в тому, щоб бути поруч у найскладніші моменти. Ми приходимо туди, де людям потрібна підтримка — і робимо все, що в наших силах».

Про свою команду говорить з теплом і повагою: «Найбільше ціную чесність і акуратність. Це ті риси, без яких не може бути ні довіри, ні злагодженої роботи».

Валерій переконаний: загони швидкого реагування — це серце і обличчя Українського Червоного Хреста. «ЗШР — це найживіший, найфункціональніший напрям нашої організації. Ми — ті, хто діє, хто допомагає людям тут і зараз, у будь-яких обставинах. І саме в цьому — справжній сенс нашої роботи».

«Для мене головне — довіра і відповідальність кожного. Якщо команда має спільну мету і віддає себе справі — немає нічого неможливого». 

Максим Баранецький
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста в Одеській області

Автомеханік за освітою, керівник ГО «Фонд вивчення та збереження спадщини Одеси “Пам’ять”». Один з ініціаторів музейного комплексу «Таємниці підземної Одеси» (Музей історії Одеських катакомб), спелеолог і альпініст.

До волонтерства Максим прийшов із великим досвідом у керівництві та реалізації проєктів. «До Українського Червоного Хреста я приєднався влітку 2022 року. Хотів реалізувати себе як рятувальник і створити команду, яка здатна діяти швидко та ефективно».

«На момент створення загону я вже командував аварійно-рятувальною ланкою. Подав свою кандидатуру на виборах — колектив підтримав моє бачення розвитку. Так і почалася історія нашого загону». 

Максим говорить, що взяти відповідальність за командування загоном – спонукала необхідність швидко організувати роботу. “Звик не чекати, якщо бачу можливість діяти — просто беру й роблю.”

Він переконаний, що завдання лідера — не лише давати команди, а створити умови, де кожен може розкритися: «Треба будувати роботу так, щоб кожен реалізувався на максимум. А ще — підтримувати доброзичливу атмосферу. Без неї команда не живе». Про команду говорить наступне: «Для мене головне — довіра і відповідальність кожного. Якщо команда має спільну мету і віддає себе справі — немає нічого неможливого». 

У волонтерах він найбільше цінує чесність і бажання вчитися. Усе інше — це питання досвіду.

Максим зізнається, що іноді буває страшно. «Коли твої хлопці в зоні ризику. Ти відповідаєш не тільки за себе, а за всіх. Пам’ятаю влучання у висотку — будівля дала крен, але ми все одно заходили всередину, допомагали людям евакуюватися. У такі моменти страшно — але йти треба вперед». Говорить, що за три роки у нього є багато історій. І важких, і веселих. Був виїзд на “полтергейст” — мешканці викликали рятувальників через дивні звуки вночі. Поки всі служби шукали причину, ми просто підтримували людей. А є й інша сторона нашої допомоги — коли дістаєш дітей з-під завалів. Це не забувається».

Для нього бути командиром — це постійно вчитися. “Ти маєш бути і керівником, і батьком, і психологом. І завжди — прикладом».

Новачкам він радить готуватися багато вчитися і працювати. Іноді — у складних, некомфортних умовах. Але це хороша школа життя. І якщо ви залишаєтесь у ній — значить, це ваше місце».

«У нашому загоні немає випадкових людей.»

Віталій Цибарєв
Командир Загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Запорізькій області

До волонтерства Віталій займався постачанням мастильних матеріалів для підприємств і автотранспорту, надавав технічні консультації. Але з 2014 року його життя змінилося — він долучився до діяльності Українського Червоного Хреста, а вже через рік очолив Запорізький загін швидкого реагування.

«На початку нас було лише шестеро. Коли командир пішов служити, мене обрали замість нього. Тоді я просто розумів, що є потреба — і хтось має взяти на себе цю відповідальність. Навряд чи тоді я усвідомлював, наскільки це змінить моє життя.»

Для Віталія найважливішою рисою команди є взаємна підтримка. «У нашому загоні немає випадкових людей. Я можу повернутися спиною до будь-кого зі своїх волонтерів і бути впевненим, що мене прикриють. Бо ситуації бувають різні — і надійність поруч означає дуже багато.»

У волонтерах він найбільше цінує жагу до знань, витривалість і відданість справі. Підтримує згуртованість через постійні збори, тренування й неформальні зустрічі — «щоб залишатися не лише колегами, а й командою». 

«Так, складні рішення трапляються. Іноді від них залежать людські життя. У такі моменти треба діяти максимально виважено й чітко.» Серед випадків, що запам’яталися найбільше, Віталій згадує ситуацію на місці ліквідації наслідків обстрілу: «Тоді 13-річну дівчинку затиснуло плитою. Відчуття безпорадності — страшне, коли не можеш нічого зробити, поки не прибуде техніка. Все обійшлося, але це досвід, який навчив: не все підконтрольне, іноді треба просто чекати допомоги.»

Страх, каже, теж був: «Під час однієї з евакуацій влучання сталося зовсім поруч. На мить вибило з колії, але тоді не було часу на паніку, адже люди поруч залежать від тебе.»

Командування загоном навчило Віталія головному — бачити в кожному особистість: «Усі люди різні, і до кожного треба знайти свій підхід. Саме це робить команду сильною.»

Бути командиром ЗШР для нього — це насамперед відповідальність і довіра.

«Ми — одна з найпотужніших волонтерських організацій країни, яка першою прибуває на місце надзвичайних ситуацій і працює там, поки є потреба. Пліч-о-пліч із державними службами.»

Новачкам Віталій радить: «Мати щире бажання допомагати людям і готовність навчатися. Решту ми покажемо й навчимо. З кожного, хто має серце, ми зробимо волонтера ЗШР.»

Анатолій Каштан
Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Рівненській області

Волонтер Рівненської обласної організації Українського Червоного Хреста з 2013 року.
У 2015 році долучився до загону швидкого реагування, а пізніше очолив його. Як сам жартує, «мене змусили». Та згодом це переросло у справу життя: десятки виїздів, допомога людям і команда, без якої вже важко уявити своє щоденне життя.

Для Анатолія найважливіше — справжня команда. Найбільше цінує у волонтерах чесність, відповідальність і людяність. Підтримує мотивацію у загоні «всіма способами — здебільшого неформальними», адже впевнений: довіра й взаємоповага працюють краще за будь-які накази.

Каже, що складних рішень у роботі вистачає — і часто від них залежить чиєсь життя.«Насправді запам’ятовується все — кожен виїзд, кожна людина, кожен момент. Виділяти окремо щось — неможливо».

Зізнається, що страх під час реагування завжди поруч, але саме відповідальність за команду і людей допомагає діяти рішуче: «Ти командир, і від твоїх дій залежить практично все. Це найкраща мотивація не зупинятися».

Командування, каже, навчило головного — розуміти людей і працювати з ними, бути вимогливим і принциповим. 

Бути командиром загону швидкого реагування для Анатолія — це про можливість допомагати напряму.

 «Довіра людей поруч і розуміння, що ми повинні продовжувати працювати злагоджено, особливо у важких реаліях сьогодення».

Олексій Міщенко
Командир загону швидкого реагування Національного комітету Українського Червоного Хреста

 Йому 27 років, він із Києва. Волонтером ЗШР став ще у січні 2016 року.

Командиром загону Олексій став після звільнення попереднього керівника. Спочатку погодився тимчасово виконувати обов’язки до моменту виборів. Але коли настав час подавати кандидатури, ніхто не захотів брати на себе цю відповідальність. “Команда проголосувала, щоб я залишився командиром на постійній основі», — розповідає Олексій.

За його словами, вирішальним стало відчуття довіри команди.
«Мабуть, саме це і спонукало мене — довіра людей поруч і розуміння, що ми повинні продовжувати працювати злагоджено, особливо у важких реаліях сьогодення».

Кожен виїзд на місце надзвичайної ситуації, каже він, — це складне рішення.
«Треба враховувати безліч факторів. Безпека команди — головний пріоритет. Найважче — коли ти знаєш, що там є люди, яким терміново потрібна допомога, але мусиш знайти хоча б відносно безпечне “вікно”, щоб команда могла доїхати без зайвого ризику».

Олексій добре пам’ятає ніч на 6 червня 2025 року — події, які, за його словами, «вкарбувалися у пам’ять назавжди».
«Ми виїхали після обстрілу, на місці вже працювали рятувальники. Я доповів старшому пожежегасіння, що ми прибули й готові діяти. Відійшов до своєї групи — і раптом потужний вибух. Перша думка — “де моя команда?”. Страшно. Але хлопці зреагували правильно: сховалися в підземному переході поруч. Тоді дивом ніхто не постраждав. Один уламок влучив у патрульний рюкзак. А потім ми почали надавати допомогу постраждалим рятувальникам ДСНС, які зазнали поранень. Підземний перехід перетворився на маленький стихійний пункт допомоги», — згадує він.

«Командування загоном навчило мене головному — відповідальності. Бо від твоїх рішень залежать життя і здоров’я людей», — каже Олексій.

Для нього бути командиром загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста — це «зробити трохи більше і краще, ніж планувалося». «Наші загони працюють на рівні з іншими службами під час надзвичайних ситуацій. Це спільна робота, де кожен виконує свою частину місії».

Найважливішим у роботі команди він вважає згуртованість і взаємну довіру.
«Найцінніше у волонтерах — це бажання допомагати. Поки є це бажання, люди готові навчатися, вдосконалюватися, знаходити час навіть у найскладніших умовах», — каже Олексій.

Підтримувати мотивацію та єдність допомагають не лише тренування, а й прості людські моменти. «Після чергувань ми можемо просто посидіти разом за піцою, поспілкуватися. Іноді організовуємо неформальні зустрічі, щоб відпочити й перезавантажитися».

Новачкам Олексій радить:
«Навчайтесь і вдосконалюйте себе. Одного дня саме ваші знання та навички можуть врятувати життя».

«Ми завжди поруч з людьми, на зв’язку, намагаємося допомогти кожному, хто звертається. Це і є сенс нашої роботи.»

Сергій Безверхній
Командир Загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Чернівецькій області

До початку повномасштабного вторгнення Сергій жив у Маріуполі, де очолював власне підприємство з електромонтажних робіт. У 2022 році, після вимушеного переїзду до Чернівців, він повністю присвятив себе волонтерству в Українському Червоному Хресті.

До волонтерства долучився ще у 2016 році, але постійна активна діяльність почалася саме з травня 2022-го. «Раніше я керував підприємством, тож відповідальність і прийняття рішень — звична частина роботи. Але тут це зовсім інше: ти відповідаєш не лише за процес, а й за людей, яким допомагаєш і які поруч із тобою.»

Після переведення попереднього командира до Донецької області Сергія одностайно обрали керівником загону в Чернівцях. «Для мене важливо, щоб команда була згуртованою. Ми підтримуємо один одного — і в роботі, і поза нею. Це справжня спільнота однодумців.»

Найбільше Сергій цінує у своїх волонтерах чесність і відповідальність. Мотивацію підтримує по-різному — від особистих розмов до спільних виїздів і навчань.

«У нашій роботі не буває простих рішень. Кожне має свої наслідки, тому головне — мінімізувати негативні.»

Про страх Сергій говорить просто: «Після 40 діб у Маріуполі під обстрілами та двох тижнів у фільтраційному таборі я вже знаю, що таке страх. Але саме це навчило не здаватися і діяти.»

Командування загоном, каже, навчило його гнучкості у прийнятті рішень та умінню бачити ситуацію з різних сторін. «Для мене бути командиром ЗШР — це можливість приносити користь людям, бути поруч, коли вони цього потребують.»

Сергій переконаний, що Український Червоний Хрест сьогодні відіграє одну з ключових ролей у реагуванні на надзвичайні ситуації. «Ми завжди поруч з людьми, на зв’язку, намагаємося допомогти кожному, хто звертається. Це і є сенс нашої роботи.»

Новачкам він радить: «Відкривайтеся новим знанням, працюйте над самодисципліною — і не бійтеся брати на себе відповідальність.»