Історія однієї евакуації з Куп’янського району Харківщини
Евакуаційний загін Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України заїжджає у село Подоли під Куп’янськом по обіді – на вулиці спека, пил над ґрунтовими дорогами і кілька нещодавно розбитих будівель.
«Інтернет закінчився, нам або тут наліво, або трохи далі можна повернути», – кричить з кінця машини один із волонтерів, який орієнтується в тутешній географії.
Загін мчить до родини з трьома маленькими дітьми, щоб вивезти її на Харків. Через посилення російських обстрілів з 9 серпня у Куп’янському районі Харківщини оголошена обов’язкова евакуація. За місяць з Куп’янського району евакуювали майже 1500 людей.
Житловий будинок, ще один житловий будинок, кафе з людьми – це частина “стратегічних цілей” російської армії в селі Подоли в серпні. Скрізь є поранені або загиблі цивільні.
Приїхавши до будинку, з якого волонтери Товариства Червоного Хреста України мають вивезти родину, бачимо, що навпроти нього теж є приліт – снаряд пробив одноповерхову господарську будівлю й уламками рясно посік паркан. Попри це, на цій вулиці продовжують жити люди.
Двері будинку, на адресу якого оформлена заявка по евакуації, зачинені. Волонтери кілька разів обходять його і врешті наштовхуються на невелику кватирку, у яку поспіхом висовують голови діти.
«Привіт, де мама?» – Вітаються з 8-річною Кірою та 6-річними Женею й Дімою волонтери.
«Ми не знаємо», – відповідає за всіх найстарша Кіра. – «Ми малюємо».
Після цього волонтери повторно сідають у машину й намотують кола Подолами у пошуках батьків.
Після півгодинних пошуків, які, на щастя, минають без обстрілів, ми зустрічаємося з батьками Кіри, Жені та Діми біля воріт їхнього дому. Усі діти виходять зі спакованими наплічниками та підготовленими документами. Їхня матір витирає сльози й міцно обіймає чоловіка.
«Забирайте чоловіка з собою», – радить їй один з волонтерів.
«А його пропустять?» – уточнює жінка.
«Якщо паспорт є, то, звісно, пропустять!» – відповідає їй волонтер, імовірно, маючи на увазі, що перед виїздом з деокупованих територій люди мають пройти фільтрацію.
«Киць, поїхали, поки є можливість, ну киць!» – плачем просить жінка.
Втім її чоловік залишається непохитним – він залишиться в Подолах, щоб опікуватися будинком і доглядати за котами й собаками.
Не на камеру жінка розповідає, що їй з дітьми доводиться залишати свою домівку вже вдруге. Перший раз вони виїжджали до Харкова після звільнення Подолів у жовтні 2022-го. Її діти, які всі записані у школу, фізично туди жодного разу так і не ходили.
Як виглядає обов’язкова евакуація на Харківщині – дивіться у новому репортажі “Української правди“.