Що таке «право Женеви» та «право Гааги» в міжнародному гуманітарному праві?

Історично низка ключових ранніх міжнародних договорів у сфері міжнародного гуманітарного права (МГП) була укладена у таких містах, як Женева та Гаага. Це призвело до умовного виокремлення двох підгалузей МГП: «права Женеви» і «права Гааги», які розвивалися паралельно. Вони мали одну загальну мету – зменшення страждання спричиненого війною, проте використовували різні шляхи її досягнення. Сьогодні такий поділ втратив суттєве значення, водночас він дозволяє краще зрозуміти особливості формування сучасного МГП.

«Право Женеви» – захист жертв війни

Початком розвитку цього напряму стала перша Женевська конвенція про поліпшення долі поранених на полі бою 1864 року, ухвалена в Женеві. Згодом «право Женеви» продовжило розвиватись у напрямку захисту конкретних категорій жертв війни: цивільних осіб, поранених та хворих комбатантів (військових), а також військовополонених. Основні міжнародні договори у цій сфері були ухвалені у 1899, 1906, 1929 роках. Найбільш актуальними наразі є чотири Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року та Додаткові протоколи до них (1977 та 2005 років).

«Право Гааги» – обмеження методів та засобів ведення війни

Практично одночасно розвивався напрям обмеження певних методів і засобів ведення бойових дій, який називають «правом Гааги». Гаага стала місцем ухвалення низки важливих міжнародних договорів, зокрема Гаазьких конвенцій та декларацій 1899 і 1907 років. Однією з найзначніших конвенцій у цій сфері є IV Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року. Пізніше було укладено низку міжнародних угод, що встановлюють конкретні заборони, зокрема:

• Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 року;
• Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 року;
• Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 року.

Міжнародне гуманітарне право, як система договірних і звичаєвих норм

З часом поділ на «право Женеви» та «право Гааги» набув переважно наукового значення, оскільки загальною метою МГП є захист жертв війни. Це досягається як через встановлення зобов’язань сторін конфлікту щодо захисту людей, так і через заборону певних методів і засобів ведення війни.

Важливим джерелом МГП є також звичаєве міжнародне гуманітарне право. На відміну від договорів, міжнародно-правові звичаї мають універсальний характер та не потребують формального приєднання держав, поширюючись на будь-які сторони збройного конфлікту, включно з організованими недержавними збройними групами. Таким чином норми звичаєвого МГП діють паралельно з договірними, заповнюючи прогалини та посилюючи захист жертв війни.

Дізнавайтесь більше про міжнародне гуманітарне право з публікацій Українського Червоного Хреста.