FAQs

Поширені питання

No, the Red Cross of Ukraine is a humanitarian organization, not a medical one. The Ukrainian Red Cross Society has rapid response teams that provide first aid to victims of armed conflicts and natural disasters, teaches first aid skills, in some regions provides medical services to the population through its own medical and social centers, mobile medical teams,  promotes blood donation, disseminates information on the prevention of dangerous infectious diseases (including COVID-19), distributes personal protective equipment, etc. In such areas as first aid training and its provision to victims, volunteers and employees of the Society do not actually carry out medical manipulations (injections, medications, etc.), and for effective participation in them, even basic medical education is not required.
Please contact the organization of the Red Cross Society of Ukraine at the place of residence or registration with a package of necessary documents proving your identity and substantiating difficult life circumstances. You will be told when and how to get help.
The members of the International Red Cross and Red Crescent Movement are the International Committee of the Red Cross, the International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies and the national societies of the Red Cross or Red Crescent. The Red Cross Society of Ukraine is an all-Ukrainian voluntary public humanitarian organization that assists the state in providing humanitarian assistance during armed conflicts and in peacetime, participates in providing international assistance in case of disasters and emergencies, provides medical and social assistance to the most vulnerable. , teaches first aid skills, helps to recover losses due to armed conflicts, natural disasters or migration processes of family ties, provides psychosocial support, etc. For a list of our activities and information on them, see the link.
Відповідно до міжнародно гуманітарного права, зокрема ст. 122 Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими (ІІІ) та ст. 136 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV), в Україні було ухвалено рішення про створення Національного інформаційного бюро (НІБ) від 17 березня 2022 року під час засідання Уряду України. ⇒ Національне інформаційне бюро було створено для збору та узагальнення даних про українських військовополонених, загиблих, зниклих безвісти, незаконно затриманих окупантами, у тому числі — з-поміж мирного населення. ⇒ Аналогічне інформаційне бюро було створено і у Російській Федерації, це дозволяє активізувати процес обміну як полоненими, так і тілами загиблих. ⇒ Міжнародний Комітет Червоного Хреста України в силу свого мандату та компетенцій, узгоджує та збирає всю інформацію від сторін збройного конфлікту, а також сприяє обміну такої інформації між бюро двох держав. ТЧХУ не має повноважень для роботи з військовополоненими, але рекомендуємо родинам військовополонених та зниклим безвісти звернутись до НІБ, де вони зможуть отримати всю актуальну інформацію:
  • за телефоном: 1648
  • для дзвінків з-за кордону: +38 (044) 287-81-65
  • лист на електронну адресу: nib.uncp.info@gmail.com.
Сайт НІБ: https://nib.gov.ua/uk/
Взагалі, державним посадовим особам та суддям на окупованих території слід дозволити зберегти свій статус і продовжувати виконувати свої обов’язки на службі задля добробуту мешканців без неналежного втручання або залякування. Однак, якщо державні посадові особи та судді утримуються від виконання своїх функцій із міркувань совісті, вони не повинні бути піддані санкціям або заходам примусу чи дискримінації. Але є винятки:
  • Держава-окупант зберігає за собою право вимагати від державних службовців та суддів виконувати свою роботу, якщо вона є необхідною для забезпечення потреб окупаційної армії або для належного забезпечення населення окупованої країни комунальними послугами, продуктами харчування, житлом, одягом, транспортом та медичними послугами.
  • Держава-окупант може дійти висновку, що ефективне виконання своїх обов’язків за МГП вимагає звільнення держслужбовців та організації власної адміністрації та судів.
Зараз частина територій України знаходиться під частковою, або повною окупацією. Фактично, воєнна окупація виникає, коли одна держава вторгається в іншу державу і встановлює військовий контроль над частиною її території або всією територією. ⇒ Стаття 42 Гаазького положення передбачає: «Територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції». ⇒ Існування окупації залежить від від фактичної здатності держави брати на себе de facto урядові функції держави, що окупує, передусім, для забезпечення громадської безпеки та правопорядку, а не від її бажання та готовності це робити. Тому, якщо держава, що встановлює окупаційний режим, фактично не втрачає військового контролю над територією, про яку йдеться, вона не може уникнути своїх зобов’язань за МГП, просто вирішивши не здійснювати ефективний контроль.
Існують ситуації коли держава-окупант вносить зміни в демографічні процеси, які сприяють її територіальним або політичним амбіціям, передусім за допомогою депортації та переміщення населення на окупованій території. ⇒ Четверта Женевська конвенція та звичаєве міжнародне гуманітарне право на сьогодні абсолютно забороняють як індивідуальні, так і масові насильницькі переселення на окупованій території. ⇒ Депортація цивільного населення (включно з особами, які позбавлені волі) з окупованої території, незалежно від мотивів і пункту призначення, також заборонена. ⇒ Однак, для встановлення безпеки населення або з необхідних військових міркувань, може знадобитися повна або часткова евакуація території та може навіть стати неминучим тимчасове переміщення захищених осіб за межі окупованої території. За таких виняткових обставим Україна повинна бути проінформована про це одразу після початку евакуації чи переміщення, а всі залучені особи повинні бути повернуті на свою територію, щойно бойові дії в цьому районі будуть припинені.
⇒ Держава-окупант може збирати податки, мито та плату за послуги, встановлені місцевим законодавством від імені окупованої держави, проте вона повинна використовувати такий дохід для організації життя на окупованій території та в її інтересах. ⇒ Окрім забезпечення громадського порядку та безпеки, держава-окупант також несе повну відповідальність за постійне функціонування державних установ та служб на користь населення на окупованій території. ⇒ Вона повинна повною мірою використовувати засоби, доступні їй, щоб забезпечити цивільне населення основними елементами, необхідними для його виживання, такими як продовольчі товари, медичні засоби, одяг і притулок. ⇒ Подібним чином, у співпраці з державними та місцевими організаціями влади, вона повинна забезпечувати й підтримувати діяльність служб надання медичної допомоги, охорону здоров’я, сприяти належному здобуттю освіти.