Вікенд. Місія спасіння: як працюють волонтери Червоного Хреста у Києві

Вони чергують біля Лаври та гуртожитків, закритих на карантин через спалах коронавірусу. Розвозять гарячі обіди та пакують продуктові набори. Проводять тренінги для медиків та виїжджають до рятувальників у Чорнобильську зону. Надають першу допомогу на маршах, мітингах та марафонах. Вікенд розпитав волонтерів Загону швидкого реагування Національного комітету Товариства Червоного Хреста України про їхню непросту діяльність.

Загони швидкого реагування — особливий підрозділ Червоного Хреста. Нам ці хлопці та дівчата знайомі з часів Майдану: 1 грудня 2013 року вони вийшли на Банкову під час протистояння мітингувальників і силовиків. Протягом всього Майдану понад 50 волонтерів надавали допомогу всім учасникам конфлікту відповідно до принципів Червоного Хреста та норм гуманітарного права.

91342865_1913687005431901_2036750208469041152_n

Валентина Черкай

— Найважливіше для волонтера Червоного Хреста — дотримуватись семи принципів організації:

  • гуманність;
  • неупередженість;
  • нейтральність;
  • незалежність;
  • добровільність;
  • єдність;
  • універсальність.

Ми допомагаємо абсолютно різним людям з різними поглядами, тож маємо бути незаангажованими та нейтральними. Це важлива умова для майбутніх волонтерів. Інших вимог у нас немає — ні до фізичного стану, ні до статі чи віку. Працюють всі — від студента-першокурсника до найстаршого волонтера, якому 63 роки. Компанія досить різношерста, проте спілкуємося усі на рівних. Людина з інвалідністю спокійно може волонтерити: у нас є багато різної роботи, зокрема й дистанційної. Наприклад, зводити бази даних, вести віддалені комунікації з партнерами та людьми, яким надаємо допомогу.

Більшість людей приходять у Червоний Хрест через друзів, знайомих. У нас є робота різних напрямів, починаючи з психологічної та соціальної підтримки та закінчуючи загонами швидкого реагування. У київському загоні швидкого реагування десь сімдесят людей постійного складу. А якщо зібрати всіх-всіх, то навіть і більше сотні.

Я — волонтерка у національному загоні та координаторка новеньких. Працюю вже більш як два роки. Новачків скеровують до мене, вони проходять базові навчання, тренінги та включаються у роботу.

Зазвичай спілкуюся з ними, розпитую про погляди, навички, чим хочуть займатися. Один з базових напрямків загонів — це надання першої допомоги, тож усі новачки навчаються цього на тренінгах. Тоді виходять на чергування з більш досвідченими волонтерами, набираються досвіду. Коли людина вже достатньо впевнено себе почуває, командир та заступник командиру загону, старші працівники бачать, що вона повністю включилася в роботу, має необхідні знання, її переводять в основний склад. Кожен волонтер визначає для себе сам, скільки часу готовий приділити роботі: хтось виділяє годину на тиждень, а хтось готовий працювати кілька днів поспіль.

Коли волонтер офіційно стає частиною загону, він підписує договір про провадження волонтерської діяльності, кодекс поведінки, отримує посвідчення.. Цей документ має термін дії — один рік. Доволі часто посвідчення допомагає у спілкуванні з поліцією та іншими структурами.

У нас завжди вистачає роботи: реагуємо на будь-які масштабні події та надзвичайні ситуації, де може придатися наша допомога. Чергуємо на масових та політичних заходах, фестивалях, марафонах. Багато всього було за ці два роки, але, мабуть, найбільш запам’яталося, коли в Ічні вибухали склади з боєприпасами. Ми швидко зреагували на ситуацію і знаходилися серед тих небагатьох служб, які взагалі допускалися у 20-кілометрову зону. Провели там дві напружені доби.

У нинішній епідемічній ситуації розвозимо гарячі обіди від соцслужби для соціально вразливих верств населення. Чергували на блокпостах на в’їздах у місто, вимірювали температуру. У Києві кілька гуртожитків, де люди знаходяться на карантині. Там теж чергуємо. Поки у міста не вистачало епідеміологів для чергувань на КП біля входу у Лавру, цю функцію виконували ми. Вимірювали температуру, надавали допомогу за необхідності. Працювали цілодобово у дві зміни.

Я є інструктором, який пройшов підготовку у Центрі громадського здоров’я. Зараз проводимо тренінги для медперсоналу по засобах індивідуального захисту. Витрачаю на цю роботу чотири-п’ять годин на тиждень.

Червоний Хрест — це цілий міжнародний рух, у якому діє правило взаємодопомоги. Наприклад, Німецький Червоний Хрест має ресурси та допомагає українському національному товариству. Звичайні громадяни роблять благодійні внески на наші рахунки. Все використання коштів документально підтверджене, кошти використовуються за цільовим призначенням. Допомагає нам і бізнес. Наприклад, мережа KLO виділяє талони на пальне. Зараз, коли щодня розвозимо по місту близько трьохсот гарячих обідів, це особливо актуально.

У принципах нашої роботи прописано, що Червоний Хрест допомагає державі у гуманітарних цілях. Нас знають поліція, рятівники, медики, державні структури, кличуть нас у разі потреби. У ситуації з COVID-19 до нас звертається КМДА, тож виходимо на чергування з температурним скринінгом. Зараз маємо тісну співпрацю з Центром громадського здоров’я при МОЗ.

Звісно, кожен приходить у волонтерство зі своєю мотивацією. Мені ця робота дає можливість спілкуватися з різноманітними цікавими людьми. Як майбутній медик я можу використовувати свої знання та навички у першій допомозі на практиці. Лікувати не маємо права, проте у нас є протоколи першої допомоги, за якими діємо. Взагалі приємно відчувати, що я виконую важливу для свого міста місію.

Повна версія статті та історії інших волонтерів на Weekend.Today