fbpx

Служба розшуку знайшла могилу загиблого у Франції тернополянина

«Вважаю, що краще жити на хлібі та воді, але в своїй стороні», – розпочинає свою сумну розповідь жінка в траурі…

Ольга Іванівна Латипова – мати п’яти синів: Віктора, Сергія, Ігоря, Володимира та Павла. Тепер – уже чотирьох. Найстарший, Віктор, 1971 року народження, сім років тому поїхав на заробітки до Франції і не повернувся звідти живим.

Як розповідає Ольга Іванівна, Віктор за спеціальністю гравер-декоратор. Крім того, мав хист художника. Писав картини для душі та на замовлення. Ця праця не приносила особливих доходів. Сімейне життя у Віктора не склалося. Була у нього та брата Сергія мрія – побудувати свій дім. Навіть гарну земельну ділянку в одному із сіл Тернопільського району вдалося взяти. Не судилося…

«Пам’ятаю день 11 серпня 2012 року, – продовжує Ольга Латипова, – коли Віктор повідомив про намір податися на заробітки до далекої Франції. Я була у розпачі. Всіляко відраджувала його їхати в чужу країну, не маючи конкретного місця роботи чи хоча б якоїсь усної домовленості з кимось про працевлаштування. Але він мене заспокоював, мовляв, усе буде добре, що це – його вибір і він вірить у свою удачу. Згодом під час телефонних розмов та по Інтернету Віктор запевняв, що все у нього складається якнайкраще, проте серце підказувало протилежне. Більш щирим він був з братом Сергієм, якому розповідав про всі поневіряння, які довелося зазнати на чужині. Я ж довідалася правду лише тоді, коли Віктора не стало. Непросто йому було з першого дня приїзду до Франції. Він довго не міг знайти роботу у Ніцці, куди приїхав з великими надіями та планами. Майже рік разом з іншими людьми, яким не пощастило, як і йому, спав під мостом, укрившись ганчір’ям. Харчувався продуктами, які виставляли біля магазину як такі, термін придатності яких майже минув. Згодом пощастило влаштуватися вантажником. А у 2015 році Віктор почав працювати садівником і двірником у заможних людей. Господар займав високий пост в одному з державних органів, а дружина, уродженка Росії, мала свій бізнес. Усе йшло ніби непогано. Віктор почав заробляти гроші. Купив машину. У вільний час малював картини. Навіть у телефонній бесіді якось зізнався: «Мамо, коли я на березі моря у гарну погоду маю натхнення щось намалювати, то люди ті картини прямо з моїх рук виривають і платять за це хороші гроші».

Востаннє Віктор зв’язувався по скайпу 9 січня 2017 року. Мати ледве бачила його обличчя. Хоча говорив, як завжди, що все добре, проте серце відчуло тривогу. А наступного дня Ользі Іванівні дали знати, що її син помер. Жінка намагалася довідатися про обставини смерті, але з часом зв’язок із колишніми роботодавцями сина обірвався. Доведена до відчаю жінка стукала в усі можливі двері, намагаючись дізнатися правду. Ольга Іванівна зверталася в Інтерпол, до посла Франції в Україні, писала на програму «Чекай на мене». Ситуація ускладнювалася тим, що Віктор був у Франції нелегалом.

Втративши всі сподівання, Ольга Латипова на початку січня 2017 року звернулася до служби розшуку Тернопільської районної організації Товариства Червоного Хреста України. Оформивши всі потрібні у таких випадках документи, голова організації Ольга Нижник скерувала їх до служби розшуку Товариства Червоного Хреста України. Більше двох років тривала пошукова робота. Ольга Латипова весь цей час телефонувала Ользі Нижник, заходила до кімнати медико-соціальної допомоги районної організації Червоного Хреста, що на вулиці Бродівська, 17. Жінка надіялась і вірила, що її син живий.

23 травня 2019 року з Національного комітету Товариства Червоного Хреста України надійшов пакет документів з копією листа Червоного Хреста Франції та копією акта про смерть. У листі з пошукової служби Червоного Хреста України, зокрема, читаємо: «9.01.2017 року ваш син Пилипчук Віктор Йосипович був доставлений «швидкою» до відділення реанімації лікувального Центру при університеті в Ніцці, де він помер 10.01.2017 року… Наші колеги не змогли з’ясувати причину його смерті. Цю інформацію маєте право отримати тільки ви, рідні померлого. За інформацією Червоного Хреста Франції, ваш син був похований в Ніцці 23.01.2017 року на ділянці для осіб без засобів до існування. Витрати на його поховання були покриті соціальною службою. Наші колеги також просять звернути вашу увагу на спеціальні правила, що стосуються цього типу могили: це – окрема могила, на якій є табличка з нанесеним прізвищем. Могила буде зберігатися протягом обмеженого періоду, а саме – п’ять років…».

Голова Тернопільської організації Товариства Червоного Хреста України Ольга Нижник зізналась, що завжди боляче передавати рідним такі сумні звістки. «Служба розшуку Червоного Хреста функціонує з червня 1992 року. — розповідає Ольга Нижник, — Згідно з міжнародними правилами, служба безкоштовно здійснює практичні заходи з питань з’ясування долі членів роз’єднаних сімей, що постраждали внаслідок збройних конфліктів, стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій. Техніка розшуку з року в рік удосконалюється, але основні принципи залишаються – терпіння, наполегливість, дбайливість та акуратність. Ніякі сучасні технології й електронні картотеки ніколи не замінять людської інтуїції, наполегливої і скрупульозної роботи з інформацією. Лише за останні два роки завдяки роботі служби розшуку районної організації Товариства Червоного Хреста України вдалось встановити 25 місць поховання наших співвітчизників часів ІІ світової війни на території Західної Європи, взяти участь у звільненні трьох воїнів, які потрапили у полон під час збройного конфлікту на сході України та відновити родинні зв’язки сестри і брата, втрачені внаслідок збройного конфлікту на сході України».

Галина Юрса, ТРР «Джерело»