Війна триває не одне покоління. Навіть коли скінчились бойові дії, навіть коли мирні дні складаються в роки й десятиріччя – відлуння  жорстоких подій живе в родинах, чиї рідні не повернулись, чиї діти не знають, де їх батьки… Чи  що було з їх батьками «в тому житті» – до війни, під час війни. Досить часто такі теми в родинах – табу, адже, подібно до скриньки Пандори, вони переповнені болем, стражданням та страхом – страхом за минуле, страхом перед майбутнім дітей…

«… Моя мама ніколи не говорила про період до 1945 року, про те, що було до того, коли вона приїхала у Францію. Ми задавали собі безліч питань. Ми дуже хотіли знати, де знаходилась її родина… Для нас трапилось диво. Ми глибоко зворушені. Через більш як 70 років після війни були відновлені родинні зв’язки… Завдяки Вашим зусиллям я зміг знайти родину в Україні». Ці зворушливі слова у лютому 2017р. адресовані паном Мішелем із Франції всім, хто сприяв у відновленні зв’язків з родиною його матері в Україні – Міжнародній Службі Розшуку, Товариствам Червоного Хреста України та Німеччини.

…Юна 20-річна Владислава була вивезена з окупованого Києва на примусові роботи до Німеччини. Певний час вона листувалася з родиною, адже в Києві залишилися матір та брат Костянтин, молодший на 2 роки. Та в 1943р. листування припинилось, а після закінчення війни дівчина не повернулася додому. Її рідні в Києві були впевнені, що вона загинула під час бомбардувань, про які писала в листі, або в радянському таборі десь у Сибіру, куди відправляли багатьох звільнених з полону чи примусових робіт.

Усе життя брат Костянтин присвятив пошукам інформації про сестру: шукав у списках померлих в концтаборах Німеччини та СРСР, шукав могилу в Німеччині. Костянтин був певний, що вона мертва,  адже якби Владислава вижила, вона б знайшла його – адреса не змінилася.

У 2009 р. донька Костянтина Марія від імені батька звернулась до Німецького Червоного Хреста з проханням перевірити інформацію про Владу за місцем її роботи в Німеччині  – н.п.Тройєнбрітцен. Проте пошуки в Німеччині, до яких залучилась і Міжнародна Служба Розшуку, завершились безрезультатно. Брат Костянтин помер взимку 2016 р., так і не знайшовши сестру.

Наприкінці січня 2017 р. Служба розшуку Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ) отримала лист з Міжнародної Служби Розшуку (Німеччина), в якому повідомлялося про звернення пана Мішеля з Франції, який шукає інформацію про родину своєї матері Владислави. Його мати вже померла, і все, що залишилось у родині – це імена батьків та місце народження (м. Ташкент). Пан Мішель не знав, з якої країни була мати, де лишилась її родина – ані матір, ані батько (чоловік Владислави) нічого не розповідали. Діти знали, що батьки познайомились в Німеччині – батько був французьким військовополоненим, а мама працювала на примусових роботах. Мама сумувала за родиною, часто плакала, однак для дітей ця історія була табу.

Завдяки копії з реєстраційної картки, яку Марія надала у 2009 р. у Німецький Червоний Хрест, вдалось об’єднати дві справи, а згодом – і дві родини. Співробітниця Служби розшуку ТЧХУ зв’язалась з донькою Костянтина Марією, щоб ознайомити її із запитом про розшук з Франції та уточнити деталі – чи дійсно мова йде про ту саму Владиславу з Києва, яку все життя розшукував брат Костянтин. Марія спершу навіть не зрозуміла – чому Франція? Після уточнення інформації та впевненості, що все-таки знайшлась Владислава (нехай і після своєї смерті), Марія з сумом промовила «Лише один рік мій батько не дочекався…».

Членам родини Владислави у Франції та Марії в Києві були повідомлені контакти один одного, вже на початку лютого 2017 р. вони поспілкувались через Skype: шквал інформації з життя їхніх батьків та безліч відкриттів з історії родин – це лише початок нового життя нової великої родини…

«Тільки-но ми дізнались, що батько нашої мами Людвіг у 1938р. був страчений радянською владою, а її брат Костянтин був розлучений зі своєю родиною, коли був ще маленьким. Можна собі уявити, чому моя мама не хотіла шукати родину. Звичайно, їй було страшно, і вона боялась, що її родина в Україні могла мати проблеми через режим…»

«Завдяки вам для нашої сім’ї з обох боків відкрився новий розділ нашого життя», ─ написала пані Марія в листі до Служби розшуку ТЧХУ.

Тетяна Нікуляна,

Наталія Думік

Служба розшуку ТЧХУ