25 років Службі розшуку Товариства Червоного Хреста України.

Як все починалось

1992|1993|1994|1995|1996|2014-2017

В 1992 р. у зв’язку з розпадом СРСР було ліквідовано Виконком Союзу Товариств Червонного Хреста і Червонного Півмісяця СРСР. Центр Розшуку та Інформації Російського Червоного Хреста у Москві припинив виконувати запити громадян колишніх Радянських республік, в тому числі і запити, які надсилали громадяни України. Незалежне Товариство Червонного Хреста України створене в цей час, проголосило одним з пріоритетних напрямів своєї діяльності здійснення розшуку та возз’днання родин, розлучених внаслідок Другої світової війни. Це обумовило створення Служби розшуку Товариства Червонного Хреста України та розробку стратегії її діяльності.

1992

Розпорядженням Голови ТЧХУ Усіченка І.Г. 1 червня 1992 р. в Національному комітеті створено відділ розшуку.(«Про створення відділу (служби) розшуку», №25 від 01.06.1992р.)

«Положення про відділ розшуку НК ТЧХУ» затверджено Президією ТЧХУ 14.08.1992 р.

Штат Служби розшуку складається з 4 осіб: керівник і 3 спеціалісти.

Розпорядженнями Голів обласних організацій Товариства призначено відповідальних за розшукову діяльність в кожній області.

Перший керівник Служби розшуку Борис Єненко здійснив візит до Центру розшуку та інформації Російського Червоного Хреста (ЦРІ РОЧХ) для ознайомлення з методологією розшукової діяльності.

Поштою та залізницею отримано перші пакунки із запитами по розшуку, що стосуються України, які ЦРІ РОЧХ перестав опрацьовувати з початку 1992р.

Технічне оснащення Служби розшуку – лише 3 друкарські машинки «Ятрань», проте нестримний ентузіазм працівників допомагає налагодити роботу по відновленню родинних зв’язків (ВРЗ), втрачених як внаслідок Другої світової війни, в результаті якої Україна зазнала тяжких втрат, так і внаслідок сучасних збройних конфліктів у світі….

Попри обмеженість людських ресурсів та технічних засобів українські громадяни отримують від Служби розшуку близько 200 довідок щомісяця для відвідування військових поховань рідних за кордоном.

Із листа до Служби розшуку: „Благаю Вас! Допоможіть мені розшукати мого любого синочка, якого вкрала у мене жорстока війна. Мені вже 101 рік, але я сподіваюся з Вашою допомогою розшукати відомості про мою дитину. До останніх своїх днів буду жити надією дізнатися що-небудь про нього. Буду молитися Богові за Вас!”

Розпочато накопичування методичних та інформаційних матеріалів. Перша картотека Служби розшуку розміщується в коробці з-під взуття.

За три перших місяці існування Служби розшуку надійшло 2 233 запити від громадян України та 92 – з партнерських служб розшуку з-за кордону. По 1370 зверненням запитувачі отримали результат.

Кількість звернень до Служби розшуку постійно зростає.

Восени 1992 р. відбувся перший візит до Служби розшуку керівника Міжнародної Служби Розшуку п. Ч-К. Бідермана та керівника Служби розшуку Червоного Хреста Німеччини – п.К. Міттермайєра.

Листопад 1992 р. – візит до Служби розшуку ТЧХУ Віолен Доньї, координатора МКЧХ з діяльності служб розшуку країн колишнього СРСР.

1993

Здійснено обмін Програмами діяльності зі Службами розшуку Великобританії, Франції, Німеччини, Польщі, Чехословаччини, Угорщини та США.

Участь в роботі першого Круглого столу, організованому МКЧХ в Москві, для керівників Служб розшуку країн колишнього СРСР. Представники служб розшуку з Німеччини, Польщі, США, Швейцарії Росії поділилися досвідом роботи з розшуку з молодими коллегами.

Колектив Служби розшуку поповнився 3 новими співробітниками.

Із роздумів Людмили Обухової, співробітника Служби розшуку. «Что для меня моя работа – обязанность или призвание? 25 лет назад, когда Служба розыска делала свои первые шаги, и когда я только пришла работать в Красный Крест, когда вопросов было больше, чем ответов на них, я, возможно, и сказала бы, что разыскивать людей – лишь моя обязанность. Но не сейчас! Сегодня я считаю эту кропотливую, часто рутинную работу своим призванием. И это – не громкие слова. Разве можно остаться равнодушным к таким словам, которые звучат, как крик души: “Вы – наша последняя надежда! Помогите найти…”  Или слова благодарности: “Спасибо, за то, что Вы есть, и за то, что Вы сделали для нас!” В каждом из писем, которые проходят через наши руки – просьбы, мольбы, отчаяние, боль, горечь утрат, и …. вера. Вера в то, что Красный Крест поможет. А чем сильнее вера в нас, и чем больше надежд на нашу помощь, тем сильнее чувство сопричастности к гуманнейшей миссии по облегчению страданий людей, тем выше мера ответственности».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 694 від 07.09.1993р. МЗС України, МВС України, СБУ та Головархіву України доручено всебічно сприяти Службі розшуку ТЧХУ у її роботі. Міністерству фінансів України – передбачити у державному бюджеті асигнування на утримання Служби розшуку ТЧХУ.

Співробітники Служби розшуку провели зустрічі з представниками МВС України та СБУ: знайомство з архівними фондами, налагодження партнерства.

Уряд Німеччини розпочав виплату компенсацій за перебування на примусових роботах під час Другої світової війни. Запити від громадян України про розшук документів, які підтверджують факт примусових робіт, та відповіді Міжнародної Служби Розшуку сягнули декількох тисяч.

Із листа до Служби розшуку: „Буду безмежно вдячна Вам, працівникам Служби розшуку, якщо Ви допоможете мені з’ясувати долю моєї сестрички, яку фашисти забрали до Німеччини в роки війни. Я про неї більше ніколи не чула. Шукаю її все своє життя”.

З позитивним результатом відпрацьовано близько 2000 справ: це і встановлення долі безвісти зниклих осіб чи депортованих на примусові роботи, і розшук місць поховань та увічнення пам’яті полеглих під час Другої світової війни, і розшук документів про перебування в концтаборах, полоні, на примусових роботах тощо. Неможливо перерахувати всі позитивно завершені справи, головне – члени багатьох родин дізнались про долю рідних, відновили зв’язок.

Як приклад результатів діяльності у 1993р.: за допомогою Служби розшуку пані Віра , громадянка США, яка у 1941р. була депортована до Німеччини, а після закінчення війни мешкала у США, відновила зв’язок зі своїми братом та сестрою, які мешкали на Полтавщині. Петер, який народився в Німеччині в часи ДСВ і мешкає там до цього часу, шукав свою матір в Україні – на жаль, вона вже померла на той час, та він знайшов свого зведеного брата. За сприяння Червоного Хреста пан Микола Т. з Великобританії, який у 18-річному віці був вивезений до Німеччини, а після війни проживав у Англії, знайшов на Івано-Франківщині двох свої молодших братів й зустрівся з ними на рідній землі.

Із листа до Служби розшуку: „Спасибі Вам, що Ви є на білому світі. Без Вашої допомоги ми б ніколи не змогли знайти одна одну. Я ніколи б не почула про мою рідненьку сестричку”.

Такі прості слова – слова подяки, але вони  дають натхнення в роботі та розуміння високого призначення в житті.

1994

Родини зниклих безвісти під час Другої світової війни все ще страждають від «невизначеної втрати». Кожен їх день сповнений надії, що нарешті прийде звістка про долю їх рідних – живий чи загинув, мешкає  в іншій країні чи похоронений. Майже 50 років тому скінчилась Друга світова війна – майже 50 років  їх життя супроводжують спогади, які вони прагнуть розділити, адже невизначеність – занадто важкий тягар для однієї людини.  Потік звернень до Служби розшуку збільшується – українські громадяни вже обізнано йдуть до Червоного Хреста України.

Прийнято рішення збільшити чисельність працівників Служби розшуку у відповідь на значний об’єм роботи. Колектив Служби  розшуку налічує 10 осіб.

Розпочато формування комп’ютерної Бази даних «Пошук», в перший комп’ютер Служби розшуку вводиться накопичена інформація.

Керівник Служби розшуку  2 червня 1994 р. приймає активну участь у роботі Круглого столу Служб розшуку країн Прибалтики, Молдови, Білорусі, України та Росії, який проходить у Москві. Розроблено механізм співпраці служб розшуку національних товариств та ЦА МО РФ з питань встановлення долі чи місць поховання військовослужбовців Радянської Армії, зниклих безвісти та загиблих під час Другої Світової війни.

Із листа до Служби розшуку ТЧХУ з Великобританії: «Я Александра Дідик… вроджена в Київській області в 1926 р.. Мене забрали німці до Німеччини в 1942 році в квітні місяці і тоді я розпрощалась із своїм братом, котрий остався ще маленьким…Я б дуже рада була, щоб Ви мені його розшукали…»

6 вересня 1994 р. відбувся візит до Служби розшуку п. Манфреда Блума, Керівника Служби розшуку Німецького Червоного Хреста.

Налагоджено співробітництво з Товариствами Червоного Півмісяця Афганістану та Пакистану та внесено пропозиції по співпраці з питань з’ясування долі полонених та зниклих безвісти під час війни в Афганістані наших співвітчизників.

У 1994 р. розглянуто 12 808 звернень громадян та установ з питань розшуку, з них 687 надійшло з-за кордону.  Близько 1300 справ завершено з позитивним результатом.

Для людини сторонньої словосполучення  «позитивний результат» – лише цифри, відсотки, показники… Для співробітників Служби та людей, які до них звернулись  – це сльози радості при зустрічі чи листуванні членів родини, роз’єднаних у вирі Другої світової війни, які завдяки роботі Служби розшуку почули чи побачили один одного; це сотні дітей війни – безбатченків, які змогли нарешті дізнатись, де поховані їх батьки, загиблі у боротьбі з нацизмом, й поклонитись на їх могилах у далекій Німеччині, Польщі, Словаччині…; це пауза в телефонній розмові – пауза, яка дзвенить сльозами, при повідомленні 60-річній жінці, брат якої вважався зниклим безвісти в роки війни: «Нам вдалось встановити долю Вашого брата – він мешкає у Британії за адресою…».

Із справи в Службі розшуку. Наприкінці 1993 р. до Служби розшуку надійшов запит від Британського Червоного Хреста про розшук членів родини Било/Біло в Україні – своїх батьків та трьох братів розшукує громадянин Британії. Як місце їх проживання до 1941 р. вказані «Тернолія» та «Золомнікіі», а потім – «вивезені до Сибіру»… На той час функції  google виконували друковані довідники населених пунктів – шляхом їх вивчення співробітники припустили, що мова йде про Тернопіль та Золотники. Розпочалось традиційне для цього часу листування з Адресно-довідковими бюро, Управліннями внутрішніх справ, сільськими радами.  Кропітка робота  принесла не лише «позитивний результат» – Дмитро Било, 1918 р.н., уродженець Тернопільщини, а нині громадянин Британії, який вважався зниклим безвісти у 1944 р., знайшов свою родину, яку в травні 1941 р. виселили в Казахстан. Його батьки там і померли в 1942 р., молодші  брати  Лука, 1920 р.н., та Михайло, 1934 р.н., лишились в Казахстані, а старший брат Василь помер у с.Золотники Тернопільської обл. у 1959 р.

Родину Било було реабілітовано у 1994 р., наприкінці того ж року Дмитро Било з Британії повідомив, що він щасливий знову віднайти свою родину в Україні та Казахстані.

 

1995

До Австралії та Словаччини направлено пропозиції щодо співробітництва та здійснено обмін програмами діяльності.

Вересень 1995р. – зустріч та налагодження співробітництва з Асоціацією єврейських організацій та спільнот України.

Із справи в Службі розшуку: «Пошук був ускладнений тим, що подія мала місце понад 55 років тому. Прийшлося опитати багато жителів похилого віку міста Рогатин. Міщани стверджують, що Мендель Шенкін загинув під час першого Голокосту в м. Рогатин 20 березня 1942 р. Тоді фашисти зігнали до центру міста понад 3 000 чоловік, довго тримали їх на морозі, а потім вивезли за місто і розстріляли. Дітей кидали до ями живцем. Подібні криваві акції проводили ще тричі: 21 вересня, 8 грудня 1942 р. та 6 липня 1943 р. Усього загинуло 10 800 чоловік.”

Жовтень 1995р.  Керівник Служби розшуку Руфіна Шклярова та провідний спеціаліст Людмила Тавровська відвідали з робочим візитом Німецький Червоний Хрест. Триденний візит до Служби розшуку Німецького ЧХ у м. Мюнхен дозволив ознайомитись з накопиченими німецькими колегами архівними матеріалами, принципами архівації та мікрофільмування, обговорити модель співробітництва служб розшуку Українського та Німецького Червоного Хреста.

За скупою статистикою,  з 1941 р. по 1944 р. з України було вивезено на примусові роботи 2,4 млн., це 48% від депортованих на примусові роботи з усіх окупованих районів СРСР. Забирали наймолодших, найцінніших. Лише з Києва було вивезено близько 100 тис. чоловік, а з Київської області – 450 тис. чоловік. Нацистами було створено близько 20 тис. таборів примусової праці на території Німеччини та окупованих країн. Близько 200 тис. українців з різних причин не повернулись на батьківщину – доля закинула їх до США, Великобританії, Канади, Бельгії, Польщі тощо. Доля тисяч із них невідома до цього часу.

Діяльність у цифрах: у 1995 р. розглянуто 14 921 звернень, в тому числі близько 3000  – від Національних товариств та іноземних громадян.  Близько 1000 справ завершено з позитивним результатом.

В архіві Служби розшуку Товариства є різні справи. Можливо, це звучить пишномовно, проте найчастіше в історіях, викладених у зверненнях до Служби розшуку, мова йде про подвиг – якщо не військовий, то людський. Ця історія водночас печальна і прекрасна – вона про війну, кохання та відданість…  (Посилання на статтю Медальон спогадів_1995).

 

1996

Розроблено методичні рекомендації щодо роботи з документами та організації особистого прийому громадян в обласних організаціях ТЧХУ.

Партнерами Служби розшуку ТЧХУ є відповідні структури у понад 40 національних товариствах Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

Cтворено локальну комп’ютерну мережу та розпочату розробку відповідного програмного забезпечення, призначеного для зберігання інформації, яке в майбутньому буде надавати змогу проводити перевірку наявної інформації, реєстрацію нових даних, додавати інформацію в ході обробки запитів, готувати  звіти.

Служба розшуку надає допомогу в розшуку рідних та підтримці родинних зв’язків, втрачених внаслідок сучасних збройних конфліктів (Абхазія, Чечня, Югославія, Сомалі, Руанда тощо).

Продовжується робота по розшуку документів, які підтверджують факт перебування під час ДСВ в нацистських концтаборах, гетто, на примусових роботах в Німеччині та окупованих нею територіях.

За сприяння ТЧХУ у співпраці з Комітетом ветеранів війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах при Президенті України, МЗС України військовополонений В.Дубіна зустрівся з рідними на Дніпропетровщині.

Від Німецького Червоного Хреста отримано 38 томів архівних матеріалів, що стосуються 340 тис. радянських громадян, загиблих та похованих на території Західної Німеччини.

Діяльність  у цифрах: 1992-1996 р.р.

– до Служби розшуку надійшло 24 751 звернень.

встановлено місце поховання  2306 українських воїнів, полеглих під час ДСВ, видано понад 5 тис. довідок

опрацьовано 19 500 документів щодо перебування українських громадян на примусових роботах чи в концтаборах під час ДСВ, які надійшли з Міжнародної Служби Розшуку

– у 1996 р. одержано та передано рідним і близьким 861 Послання Червоного Хреста

  “На свете есть расстояния…”

 

Біль:  2014-2017 р.р.

Такої концентрації болі, відчаю та горя мені не доводилося відчувати. Біль просочується звідусіль немов туман на сході сонця – від нього не можна сховатися, він проникає в тебе з кожним подихом, через кожну клітину твого тіла. І справа не в сльозах, криках чи мольбах про допомогу. Біль був у самій сутності матері: у тремтінні її рук, подібних крилам пораненої птахи, у погляді її очей – погляді, який ввібрав у себе тисячолітнє горе матері, яка може втратити дитину. Біль вибухав мільярдами часточок горя у тихій сльозині батька на зморщеній щоці, у зведених судоминами кулаках брата.

Біль проникав звідусіль і зростав, зростав, зростав  у тобі немов пухлина, пускаючи метастази все глибше у твою душу, у  все твоя життя. Він давив у грудях, не давав вільно дихати, застилав погляд сльозами, заполоняв голову німим криком – і вже в тебе починали тремтіти руки і котитися сльози.

Той, хто ніколи не знав зубного болю, не може зрозуміти людину, яка страждає від нього. Він може співчувати, уявляти, як це – але не відчувати. Той, хто не втрачав близьку людину – без попередження, зненацька, неочікувано – не може навіть уявити страждання матері та батька, які втратили сина, страждання дружини, чий чоловік зник безвісти.

Сотні родин – один великий біль, який огорнув всю Україну з 2014 року. Біль, який з кожним днем, місяцем та роком виморожує душу, поглинає тіло, забирає життя… Біль, який назавжди поселився в співробітниках СР після зустрічей з родинами, чиї рідні зникли безвісти під час збройного конфлікту в Україні.

«Мені здається, що якщо я  дізнаюсь, що мій безвісти зниклий батько загинув, він буде не таким самотнім в своїй невідомій могилі. І сподіваюсь, що всі воїни, які не повернулись з війни, не залишаться без молитв»

Зник безвісти – два слова, які асоціювались з Другою світовою війною, з 2014 року стали страшними буднями для українців. В буденну лексику ввійшли нові слова, значення яких зрозуміле для кожного жителя України – майдан, АТО, війна. ..

Події кінця 2013 року стали своєрідним Рубіконом для СР ТЧХУ.

Січень-травень 2014р. З початком подій на майдані у Києві співробітники Служби розшуку відслідковували ситуацію та активно долучились до роботи з ВРЗ. Задля запобігання втрати родинних зв’язків розроблено листівку, яка розповсюджувалася серед учасників подій на Майдані у Києві співробітниками СР, ЗШР, Київської МО ТЧХУ.

Налагоджено контакти з МВС України та вироблено механізм реагування у разі звернень з боку громадян про зникнення членів родини.

На сайті міжнародної спільноти Червоного Хреста Family links створено онлайн-сторінку  України з розшуку рідних, зв’язок з якими втрачено. Співробітники  з ВРЗ – підрозділ МКЧХ, чиїм мандатом є оперативне реагування при виникненні збройного конфлікту, прибули до України; форма заяви про розшук членів родини була адаптована до ситуації в Україні.

Червень – грудень 2014

Діяльність з ВРЗ обумовлюється наступними факторами:

  • Початок збройного протистояння на сході України, втрата зв’язку з військовослужбовцями та мирним населенням на території військових дій
  • Вимушене переміщення цивільного населення

До Служби розшуку надходять перші заяви про втрату зв’язку з рідними у зв’язку зі збройним конфліктом на сході України.

Події під Іловайськом наприкінці серпня 2014 року – больова точка для кожного українця, проте для сотень родин – це не просто чорні дні в календарі, це переломний момент життя, у якому віднині поселились біль, горе, надія й відчай, страх почути такі дивні для того, попереднього життя щасливої родини, слова «за результатами ДНК-експертизи збіг…»

Сина мобілізували у травні 2014р. Я звикла телефонувати йому кожного дня, щоб бути певною, що в ньому все гаразд, але того дня він не відповів на мій дзвінок. Я подзвонила  згодом ще раз, але його телефон був вимкнений. Я відразу відчула – щось не так» – говорить Марія, мама 22-річного Ю., витираючи сльози. «Він був певен, що скоро все скінчиться й він повернеться, казав: «Мам, не хвилюйся, на кінець літа я повернуся, збирай яблука в саду…»

Сотні зниклих членів родини, відсутність в державі налагодженого механізму діяльності по розшуку в умовах збройного конфлікту (адже хто б міг подумати, що в Україні, яка вже майже 70 років живе під мирним небом, станеться війна?) поставили нові завдання перед СР ТЧХУ.

  1. Розширення діяльності у напрямку розшуку членів родини, зв’язок з якими втрачено внаслідок збройного конфлікту в Україні
  2. Розширення групи бенефіціарів Служби розшуку з огляду на внутрішньо-переміщених осіб (ВПО).
  3. Модифікація діяльності з відновлення родинних зв’язків (ВРЗ):
  • більш активне залучення нових інструментів з розшуку та технічних засобів (мобільний зв’язок, електронна пошта тощо) з огляду на необхідність оперативного реагування на потреби громадян з ВРЗ;
  • розширення практики особистих зустрічей із запитувачами при оформленні запитів та супроводі родин, чиї рідні зникли безвісти чи перебувають у затриманні.
  • налагодження оперативних видів зв’язку з партнерськими організаціями, підрозділами державних структур та органами влади з метою найбільш ефективного задоволення потреб бенефіціарів у відновленні/підтримці родинних зв’язків, втрачених внаслідок збройного конфлікту в Україні.
  1. Впровадження в діяльність з ВРЗ компоненту психосоціальної підтримки (ПСП):
  • Вивчення та адаптація методичних матеріалів щодо ПСП
  • Розробка модулів та навчання працівників ТЧХУ навичкам надання ПСП бенефіціарам Служби розшуку на регіональному рівні.

МКЧХ надає підтримку Службі розшуку ТЧХУ в сфері освоєння теоретичних основ розшукової діяльності в умовах збройного конфлікту: в жовтні 2014 р. проведено навчання працівників СР основам безпечного доступу.

Налагодження тісних контактів з відповідними структурами СБУ, МВС України та Міністерства оборони України дозволило оперативний обмін інформацією з партнерами задля вчасного інформування запитувача та підвищення ефективності розшукових запитів.

Найбільшою проблемою залишається відсутність доступу представників Червоного Хреста на територію, що не контролюється українською владою, як з точки зору доступу до місць утримання військовополонених, так і стосовно встановлення місць загибелі.

«I пiд небом – тим, що плаче –

Я почую голос твiй»

Значну допомогу в розшуку та ВРЗ надають співробітники Луганської та Донецької обласних організацій та районних організацій ТЧХУ зазначених областей в межах своїх можливостей. Так, наприкінці червня – на початку липня 2014р. завдяки співпраці служби розшуку НК ТЧХУ, Закарпатської, Полтавської та Луганської ОО ТЧХУ вдалось встановити місце перебування у затриманні поранених військовослужбовців ЗСУ та передати їм звістку від родини.

З огляду на відсутність поштового зв’язку, перебої в роботі телефонних мереж, сотні родин в Україні та за її межами не можуть отримати звістку про своїх рідних на території Донецької та Луганської областей. Співробітники Донецької та Луганської обласних організацій на прохання СР ТЧХУ відвідують адреси проживання родин, яких розшукують рідні, досить часто ці візити є неймовірно болісними…

«Доброго дня, колеги! Тільки-но повернулася з адреси, яку ви просили відвідати. Сусіди, з якими мені вдалось поспілкуватись, повідомили, що розшукувані Галина та її чоловік Іван померли взимку від переохолодження. В їх квартиру потрапив снаряд. Вікна вибито. Будинок не опалювався. Вони просто замерзли. Там у руїнах їх і знайшов син. Мені страшно повідомляти членам родини, які їх шукали, таку звістку. Це просто нестерпно боляче…»

«Я думаю про Вас»

2015-2017 роки

Факторами впливу, які обумовили діяльність служби розшуку, є продовження військового конфлікту; значна кількість неідентифікованих останків загиблих; відсутність доступу на територію конфлікту; складний психологічний стан членів родини зниклих безвісти, загиблих, затриманих.

Людмила втратила зв’язок із сином, військовослужбовцем ЗСУ,  наприкінці серпня 2014р. після Іловайської трагедії. Вона звернулась із заявою в усі державні структури, до волонтерів, громадських організацій. Відповіді надходили, проте їх зміст весь час змінювався: зник безвісти, в полоні, загинув, шукаємо. А згодом надійшла відповідь «збіг результатів  експертизи зразків матері зі зразками ДНК-профілю одного із загиблих 99,9%. Особисті речі, які знаходились разом з останками загиблого, Людмила не впізнала та зазначила численні розбіжності біометричних параметрів загиблого та її сина. «Продовжуйте шукати мого сина», – плаче Людмила.

Експерти МКЧХ проводять для співробітників СР ТЧХУ інформаційні сесії на тему особливостей роботи з людськими останками, проведення ДНК-експертиз; процедури проведення експертизи в ситуації, що склалась в Україні; актуального стану цього питання в Україні по обидва боки конфлікту.

Кожних два місяці протягом двох років вона приїздить до обласного центру та йде до офісу Червоного Хреста – можливо, щось встановили про її сина… Відчай огортає весь її образ: жінка, якій немає 50 років виглядає 70-літньою, тремтливі вуста та очі, наповнені сльозами, у погляді – безмежна печаль й надія побачити сина – нехай востаннє, але свого єдиного сина. Німе питання в погляді, який перевертає душу: «Адже ви допоможете?», і кожного разу відповідь: «Ми робимо все від нас залежне, тримайтесь…» 

Варто зазначити, що встановлення долі осіб зниклих безвісти, як правило, носить довготривалий характер та потребує постійної підтримки контакту із запитувачем як з метою обміну інформацією, так і задля психологічної підтримки. Зазначений фактор підтвердив необхідність виділення такого виду діяльності як психосоціальний супровід членів родин, чиї рідні зникли безвісти. Співробітники СР взяли участь у тренінгах з психосоціальної підтримки (програма Данського ЧХ, тренер з МФ ЧХ/ЧП).

За результатами проведеного співробітниками Служби розшуку у квітні-травні 2016р. опитування членів родин, чиї рідні зникли безвісти внаслідок збройного конфлікту на сході України, стає зрозумілою важливість психосоціальної підтримки: ця діяльність є важливим фактором, який дозволяє членам родин, які втратили зв’язок з рідними, відчувати себе членом спільноти та позитивно впливає на їх загальний стан (полегшення психологічного, емоційного, і, як наслідок – фізичного стану, є вагомим чинником підтримки соціального здоров’я суспільства).

Відповідно до статистичних показників діяльності ТЧХУ з ВРЗ у 2014-2016р.р. та аналізу звернень у зв’язку зі збройним конфліктом на сході України спостерігаються наступні тенденції.

  • Звернення до ТЧХУ у 2014р. з питань ВРЗ у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні в основній частині стосувались розшуку військовослужбовців ЗСУ та добровольчих формувань. Відповідно, кількісні показники оформлених в обласних організаціях звернень мають географічний характер, який пов’язаний з локацією базування військових формувань ЗСУ: найбільша кількість звернень надійшла з Дніпропетровської, Житомирської, Волинської, Кіровоградської, Харківської та Львівської ОО ОТЧХУ.
  • У 2015р., як і в 2016р. акцент з ВРЗ у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні змістився на встановлення долі цивільних осіб. При цьому слід зазначити якісні зміни групи  бенефіціарів послуг з ВРЗ:
  • ВПО, які втратили зв’язок з членами родин у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні;
  • мешканці на території України поблизу лінії зіткнення;
  • громадяни України та інших країн (запити з партнерських Національних товариств ЧХ/ЧП), які втратили зв’язок з рідними, що постійно проживали на території, тимчасово неконтрольованій українською владою;
  • в меншій кількості надходять звернення щодо встановлення долі військовослужбовців, зниклих безвісти, або ж щодо відновлення та підтримки родинних зв’язків з рідними, які перебувають у затриманні по обидва боки конфлікту.

Станом на 4 травня 2016 р. за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласної та Київської міської адміністрацій зареєстровано 1 783 361 переселенців або 1 441 324 сімей з Донбасу та Криму (http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=188646&cat_id=107177)

Безперечно, діяльність з психосоціальної підтримки більш ефективно може здійснювати працівник, який територіально знаходиться ближче до запитувача. З урахуванням цього факту, у 2015-2016р.р. було розроблено модулі та проведено навчання 170 співробітників підвідомчих організацій ТЧХУ ВРЗ-роботі у зв’язку зі збройним конфліктом та навикам надання ПСП.

Співробітниками Служби розшуку адаптовано до сьогоднішньої ситуації в Україні  Посібник «Втрачені зв’язки: психосоціальна підтримка людей, які втратили зв’язок з членами своєї родини». В Посібнику освітлена діяльність з ВРЗ, яку здійснює СР ТЧХУ, розглянуто наслідки для членів родин, які втратили зв’язок з рідними внаслідок збройного конфлікту на сході України та способи надання психосоціальної підтримки родинам. При підготовці видань використано матеріали із практики СР, напрацьовані в 2014-2016р.р. при наданні допомоги членам родин, які втратили зв’язок внаслідок збройного конфлікту на сході України.

Практичний посібник “Втрачені зв’язки. Психосоціальна підтримка людей, які втратили зв’язок з членами своєї родини” (російська мова, PDF)

Водночас лишається на високому рівні витребуваність послуг з розшуку рідних та ВРЗ у зв’язку з Другою світовою війною та її наслідками . Варто зазначити що ця діяльність є важливою як для громадян України (з огляду на історичний контекст), так і для партнерських Національних товариств ЧХ/ ЧП, адже жодна із державних структур в Україні не надає послуги такого роду.

 «З надією через роки» 

«Крізь тернії до рідної душі» 

«… Щиро Вам вдячний за те, що допомогли розшукати мого брата – Ви мені зробили велику втіху на старість літ! Я вже втратив надію почути якусь звістку про нього. Завдяки Вашим пошукам я маю можливість вперше за 72 роки почути свого брата, зняти тягар невідомості з серця. Ви повернули мені віру, що є люди, котрі не стають осторонь чужої біди. Доземний уклін Вам і нехай Бог береже Вас!»

З жовтня 2016 року до кінця лютого 2017 року для обізнаності громадян, чиї рідні зникли у зв’язку з конфліктом на Донбасі, МКЧХ запровадив роботу гарячої лінії. Звернення, отримані співробітниками Міжнародного Комітету Червоного Хреста, передавались для подальшої роботи Службі розшуку Товариства Червоного Хреста України. За цей час ми провели роботу з 175 громадянами, які звернулися до Червоного Хреста за допомогою через втрату зв’язку з рідними, по 73 зверненням розпочато розшук та відкриті пошукові справи. До цієї діяльності активно залучалися всі ланки Всеукраїнської мережі Товариства Червоного Хреста України з відновлення родинних зв’язків: як співробітники обласного і районного рівнів, так і волонтери. Вони зустрічались з потенційними бенефіціарами Служби розшуку, щоб отримати від них детальну інформацію про обставини, що призвели до втрати зв’язку з рідними, допомогти їм заповнити анкету. Завдяки спільним зусиллям працівників та волонтерів Товариства Червоного Хреста України 15 родин возз’єднались. Але над багатьма справами ми продовжуємо наполегливо працювати, а звернення продовжують надходити…

«Віддай людині крихітку себе.
За це душа поповнюється світлом
»