Століття з місією добра: Голос України

Без перебільшення ціла епоха вмістилася в біографії Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ), яке сьогодні відзначає 100-річчя своєї діяльності.

Найпотужніша в нашій країні гуманітарна організація, що має у своєму складі майже 49 000 первинок, 6,3 млн прихильників та активістів, протягом всього свого існування завжди допомагала тим, хто цього потребував найбільше. І продовжує це робити. Про найважливіші віхи історії ТЧХУ, найпам’ятніші події за його участю в розмові з кореспондентом «Голосу України» розповідає президент Товариства Іван УСІЧЕНКО.

— Іване Гнатовичу, у столітті ТЧХУ — третина вашого життя і роботи… Що найбільше запам’яталося?

— Історичних подій, віх і моментів у нашій діяльності було чимало. У 1993 році, наприклад, ми були прийняті до складу Міжнародної Федерації Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, визнані Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Вважаю це історичною подією. Зазначу також, що небагато національних товариств мають «свої» закони — завдяки розумінню Верховною Радою України важливості нашої місії, місця і ролі в суспільстві ми маємо два. Якщо говорити про нашу діяльність, то її значимість особливо виявлялась у найскрутніші для Української держави моменти. Зокрема, в рік Чорнобильської катастрофи. Скажімо, у перші 1,5 місяця після аварії на ЧАЕС товариство надало матеріальну допомогу 100 тисячам евакуйованих громадян по 100 руб. кожному. Загалом це — 10 млн руб. Це тоді було дуже великою сумою. Згодом ми закупили на 3,5 млн дол. діагностичне обладнання для новоствореного Центру радіаційної медицини в Києві і лікарень Житомирської області. Наша Чорнобильська програма була визнана найкращою в світі. До того ж ТЧХ України було ініціатором Міжнародної Чорнобильської програми, значення реалізації якої для України величезне. Ще один приклад пов’язаний з Афганською війною. У той період наша країна не мала дипломатичних відносин з Афганістаном, і наш Червоний Хрест став своєрідним послом, ініціювавши зближення і співпрацю з Афганським і Пакистанським Червоним Півмісяцем. Там гинули, потрапляли в полон, в тому числі, українські хлопці. Ми не могли залишатись осторонь. Отож ініціювали пошуки тих наших воїнів, які пропали безвісти, а також могил загиблих. Співпрацювали при цьому з Українською спілкою ветеранів Афганістану. Варто згадати і Голодомор 1921—1923 років: товариство тоді організувало сотні безплатних їдалень, надало селянам мільйони продовольчих пайків. Подвижницькою і жертовною була діяльність червонохрестців у Другій світовій війні, різного роду локальних надзвичайних подіях.

— Ви торкнулися міжнародного визнання ТЧХУ. Наскільки це сприяє підтримці нашої держави світовим співтовариством, зокрема червонохресним, у скрутні для неї часи?

— У світі нині 191 національне товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Це єдина сім’я. Що це насправді так, що міжнародний червонохресний рух має неабияку силу, ми особливо відчули під час збройного конфлікту на сході нашої держави.

Увесь текст інтерв’ю можна прочитати за посиланням http://www.golos.com.ua/article/302001.