Зустріч через 71 рік: робота Служби розшуку ТЧХУ

Службі розшуку Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ) доводиться стикатися з багатьма історіями, більшість з них трагічні, адже за хороших обставин люди не розлучаються. А є історії радісні. Саме цим словом можна описати емоції людей, які знайшли одне одного після багатьох років розлуки. Найчастіше в службу розшуку звертаються родичі зниклої людини. Але бувають історії дуже дивні, особливо коли заявник розшукує не свого родича, а іншу людину.

Одна з таких історій сталася в минулому році.

DSC00176На початку 2016 року в Міжнародну службу розшуку (м. Бад Арользен, Німеччина) звернулася Улла Урлах з проханням розшукати Тетяну Руднєву з Харківської області, яка під час війни працювала в родині заявниці: «Таня була підневільною робітницею в моїй родині з 25 жовтня 1942 р. до закінчення війни. У той час мені було 6 років. Після того, як нас самих насильно переселили, я до недавнього часу не мала точних даних про цю привітну юну домробітницю. Я часто думала про неї. Якщо Таню можна ще де-небудь розшукати, я дуже хотіла б поспілкуватися з нею».

Служба розшуку ТЧХУ направила запити до Державного архіву Харківської області, а також в інші організації, в яких могли бути необхідні відомості. Отримали відповіді про те, що в документах архівів ніяких даних про розшукувану немає. Розшукати її вдалося за допомогою секретаря сільської ради с. Берека Первомайського району Харківської області, за що їй окрема подяка.

В кінці 2016 року розшукувана і заявниця встановили контакт, поспілкувалися по телефону.

У січні 2017 року волонтери Харківської обласної організації ТЧХУ відвідали Тетяну Руднєву, точніше, Тетяну Афанасіївну, 92-річну бабусю. Вона згадує про ті часи, дивлячись на старі фотографії: «Там я прожила три роки, в їхній родині. Сім’я дуже хороша, тиха, спокійна, за три роки я не чула навіть підвищеного голосу. Ніколи мене не сварили ні за що. Ось так я і прожила там три роки: господар, господиня, бабуся була, її мати, і дві дівчинки. Мені тоді було 17 років, коли я до них потрапила… А коли Улла подзвонила, я була здивована, стільки років пройшло, мені це вже, знаєте як, здається, це як сон».

Тетяна Опанасівна і Улла домовилися, що будуть спілкуватися і надалі.

У різних країнах з різними життєвими історіями, вони знайшли одне одного завдяки діяльності служби розшуку Товариства Червоного Хреста України.